Наннохлоропсис

Процес інокуляції («посіву») починається з введення чистої культури в стерильне середовище, що складається з морської води з додаванням необхідних мінеральних добрив.

Для старту культивування важливо використовувати якісний маточний матеріал, який знаходиться у стадії активного логарифмічного росту.

У промислових умовах посів здійснюється у закриті фотобіореактори, що дозволяє уникнути потрапляння сторонніх мікроорганізмів у середовище.

Процедура інокуляції вимагає суворого дотримання асептичних умов, оскільки навіть мінімальне забруднення може призвести до швидкої деградації всієї партії.

Для активного розвитку наннохлоропсису необхідно забезпечити інтенсивне освітлення, оскільки фотосинтез є єдиним джерелом енергії для синтезу ліпідів.

Температурний режим має бути стабільним у межах 20–25 °C, що сприяє накопиченню поліненасичених жирних кислот у біомасі водорості.

Солоність води має відповідати морським показникам, проте культура здатна адаптуватися до широкого діапазону концентрацій солей.

Подача вуглекислого газу є обов’язковим агротехнічним заходом для підтримки стабільного рівня кислотності (pH) середовища.

Важливим аспектом є постійне перемішування суспензії, що запобігає осіданню клітин і забезпечує рівномірний доступ світла до кожної особини.

Продуктивність наннохлоропсису вимірюється концентрацією клітин у літрі або масою сухої речовини, отриманої після фільтрації чи центрифугування.

Середня врожайність при оптимальному освітленні та живленні становить приблизно 0.5–0.8 г сухої біомаси на літр суспензії на добу.

Високі показники врожайності залежать від швидкості оновлення середовища, тобто вилучення частини культури та додавання свіжих поживних речовин.

Важливо враховувати, що надмірна густота культури може призвести до ефекту самозатінення, що суттєво знижує загальний вихід продукту.

Якість врожаю визначається вмістом ейкозапентаєнової кислоти, яка є критично важливою для живлення личинок морських організмів.

Основною загрозою для наннохлоропсису є інвазія сторонніми видами водоростей, які можуть швидше споживати поживні речовини з середовища.

Розвиток бактеріальної мікрофлори в біореакторах є частим явищем, що викликає швидке руйнування клітинної стінки культури.

Зоопланктон (наприклад, коловертки або інфузорії) може повністю знищити популяцію мікроводорості в відкритих системах вирощування.

Температурні стрибки та відключення системи аерації є критичними факторами, що призводять до стресу та загибелі значної частини культури.

• Стерилізація води перед інокуляцією.
• Контроль чистоти повітряних фільтрів.
• Використання антибіотиків (у наукових цілях).
• Регулярний моніторинг складу культури.

Збір врожаю проводиться шляхом концентрування біомаси за допомогою промислових сепараторів або центрифуг з високою швидкістю обертання.

Альтернативно використовується метод флокуляції, що дозволяє зробити процес менш енерговитратним для великих обсягів виробництва.

Після збору паста мікроводорості повинна бути швидко перероблена, оскільки вона швидко втрачає свої біологічно активні властивості при кімнатній температурі.

Заморожування є основним способом тривалого зберігання врожаю, що дозволяє постачати корм для аквакультурних господарств протягом року.

Отриманий продукт активно використовується для збагачення артемії та коловраток, якими годують мальків риб та креветок на ранніх стадіях розвитку.