Шейхцерія

Цей вид має широке, але розірване поширення в зонах помірного та холодного клімату Північної півкулі. Вона є характерним представником флори верхових та перехідних боліт, де утворює цінні біоценози разом із сфагновими мохами.

Морфологічно рослина вирізняється повзучим кореневищем, що сприяє швидкому вегетативному розмноженню, та вузькими листками. Квіти дрібні, зібрані у китицю, що з'являється у літній період на верхівках стебел.

Культура надзвичайно вибаглива до субстрату: їй потрібен кислий, бідний на поживні речовини ґрунт, що характерний для болотистих екосистем. Шейхцерія не терпить конкуренції з боку вищих рослин і потребує стабільного рівня води.

Хоча шейхцерія не використовується в промисловому аграрному виробництві, вона має велике значення як торфотвірна рослина. Залишки її кореневищ та стебел складають значну частку у формуванні якісного верхового торфу.

Основним ворогом цієї рослини є меліорація боліт, яка призводить до незворотного зниження рівня ґрунтових вод. У разі пересихання торфовища шейхцерія гине протягом короткого часу.

Природні хвороби для цього виду є маловивченими, оскільки середовище існування з екстремально низьким pH є бар'єром для розвитку більшості інфекційних агентів, що паразитують на звичайних сільськогосподарських культурах.

Шкідники, що могли б масово пошкоджувати шейхцерію, відсутні в дикій природі. Рослина має специфічні хімічні сполуки, які слугують природним захистом від поїдання комахами чи травоїдними тваринами.

Зміна хімічного складу води, наприклад, через потрапляння добрив з полів, що межують з болотами, є згубною для шейхцерії. Це призводить до зміни видового складу болота і витіснення цього реліктового виду.

Відсутність агротехнічних заходів у вирощуванні шейхцерії робить її дуже вразливою до будь-яких антропогенних змін. Захист популяцій базується виключно на охороні заповідних територій та збереженні гідрологічного режиму.