Егілопс волосистий

Природний ареал поширення цього виду охоплює територію Південно-Східної Європи, переважно Грецію, та західні райони Малої Азії. Він зустрічається на кам'янистих схилах, сухих луках та як рудеральна рослина поблизу посівів.

Культура віддає перевагу помірному середземноморському клімату з м'якою зимою та посушливим літом. Рослина має високу генетично зумовлену стійкість до дефіциту вологи та перепадів температур.

До ґрунтових умов егілопс волосистий невибагливий, успішно зростаючи на бідних, щебнистих або засолених субстратах, де інші види зернових культур демонструють низьку продуктивність.

Основне господарське значення цього виду полягає у використанні його генофонду для створення сортів пшениці, що володіють генами стійкості до грибкових захворювань, таких як бура іржа та борошниста роса.

Типовими загрозами для розвитку цього злаку є характерні для регіону середземноморської флори фітопатогени. Серед них найбільш часто зустрічаються види грибків, що вражають листкову пластину.

Шкідники, що загрожують егілопсу, включають типові для диких злаків види, такі як злакові мухи та хлібні жуки. Однак завдяки дикій природі рослина має механізми захисту від комах.

Надмірне зволоження ґрунту в період вегетації може призвести до розвитку кореневих гнилей, що нехарактерно для природного середовища існування цього виду в посушливих умовах.

Біологічна конкуренція з боку більш агресивних бур'янів також є фактором, що обмежує розвиток ценопопуляцій егілопсу в природних умовах.

На сьогодні моніторинг загроз ведеться переважно в рамках збереження генетичного різноманіття в ботанічних садах та селекційних центрах, де вивчається його резистентність до шкідників.