Айлостера

Природний ареал розповсюдження охоплює високогірні райони Анд, зокрема територію Болівії та північної Аргентини. Там вони ростуть на скелястих схилах, пристосувавшись до суворих умов, великої кількості ультрафіолету та мізерної кількості вологи.

Для вирощування айлостери важливо підібрати легкий ґрунт, який швидко пропускає воду. Рекомендується змішувати дернову землю з великою кількістю піску, дрібного гравію або цегляної крихти, забезпечуючи відмінний дренаж на дні горщика.

Вимоги до освітлення дуже високі: для формування міцного стебла та розвитку бутонів рослині необхідно отримувати пряме сонячне світло протягом більшої частини дня. При нестачі світла стебло витягується, втрачаючи природну привабливість і здатність до цвітіння.

Полив здійснюють лише у період активного росту з весни до осені, ретельно дотримуючись принципу просихання земляної грудки. Зимовий період спокою, який триває 3–4 місяці, має проходити у сухому та прохолодному приміщенні, що є критичною умовою для закладання квіткових бруньок.

Серед шкідників найнебезпечнішим для айлостери є павутинний кліщ, який за короткий час може пошкодити епідерміс кактуса. Також слід контролювати появу борошнистого червця, що часто ховається між горбками стебла.

Найбільш поширеними хворобами є різні гнилі, що провокуються перезволоженням та низькими температурами в поєднанні з високою вологістю повітря. Для профілактики необхідно уникати потрапляння води безпосередньо на стебло при поливі.