Карликовість пшениці

Листові пластини ураженої пшениці та ячменю набувають характерного жовтого, оранжевого або червонуватого забарвлення, яке починається з верхівок.

Спостерігається надмірне кущення, рослини виглядають занадто густими, але при цьому утворюють слабкі, недорозвинені пагони, що не виходять у трубку.

Коренева система хворих рослин розвинена слабко, що робить їх вразливими до несприятливих умов середовища, таких як посуха або сильні морози.

При пізньому зараженні рослини можуть колоситися, проте колосся залишається дрібним, стерильним або формує щупле, біологічно неповноцінне зерно.

Збудником хвороби є вірус жовтої карликовості ячменю (Barley yellow dwarf virus), який належить до родини Luteoviridae.

Вірус представлений частинками сферичної форми, що містять одноланцюгову РНК, і відрізняється високою спеціалізацією до своїх переносників.

У природних умовах вірус не передається механічним шляхом, через ґрунт, насіння або пилок, що є важливою біологічною особливістю інфекції.

Основним способом передачі патогена є сисні комахи — різні види злакових попелиць, які переносять вірус персистентно.

Після отримання вірусу попелицею в процесі живлення соком інфікованої рослини, комаха залишається здатною заражати здорові посіви протягом усього життя.

Розвиток епіфітотій напряму залежить від чисельності популяції переносників — злакових попелиць в осінній період у посівах озимих культур.

Сприятливі умови для масового розмноження попелиць — тепла та суха рання осінь, що сприяє швидкому накопиченню вірусу в агроценозі.

Озимі посіви ранніх строків сівби піддаються вищому ризику зараження, оскільки в цей час літ крилатих попелиць є найбільш інтенсивним.

Поширення інфекції посилюється при наявності резервуарів вірусу, якими виступають дикорослі злакові трави, де вірус зберігається влітку.

М'які зими сприяють виживанню попелиць та зимуючих форм вірусу, що забезпечує джерело інфекції для весняного відновлення вегетації.

Шкідливість вірусу полягає у різкому зниженні врожайності зернових культур, яке в осередках ураження може сягати 30–50% і більше.

Ураження рослин призводить до порушення обміну речовин, зниження інтенсивності фотосинтезу та уповільнення загального фізіологічного розвитку.

Знижується не лише кількісний показник збору зерна, а й його якісні характеристики: зменшується маса 1000 зерен, знижується вміст білка.

Інфіковані посіви втрачають стійкість до інших патогенів та стресових факторів, що часто призводить до повної загибелі продуктивних стебел.

Економічні збитки посилюються необхідністю проведення додаткових захисних заходів та пересіву сильно пошкоджених площ.

Головним методом боротьби є агротехнічні заходи, такі як дотримання оптимальних строків сівби для запобігання масового льоту попелиць.

Необхідно проводити якісну боротьбу з бур'янами навколо полів, оскільки вони служать резервуаром як для вірусу, так і для його переносників.

Рекомендується використання інсектицидної обробки насіння перед сівбою, що дозволяє захистити молоді сходи озимих у період їх найбільшої вразливості.

При досягненні порогу шкодочинності чисельності попелиць на посівах слід застосовувати обприскування посівів інсектицидами системної дії.

Важливою мірою є селекція та впровадження у виробництво сортів пшениці та ячменю, що мають генетичну стійкість до вірусу жовтої карликовості.