Звичайна мозаїка гороху

Вірусні частинки містять одноланцюгову РНК і здатні до системного пересування по флоемі рослини, поступово захоплюючи всі органи від коренів до верхівок.

Основним резервуаром інфекції в природі виступає посівний матеріал. Насіння здатне утримувати вірус до кількох років без втрати його патогенних властивостей.

Крім насіння, патоген може виживати в кореневищах багаторічних бобових рослин, що ускладнює повну ліквідацію інфекційного фону в агроценозах.

Здатність вірусу мутувати та наявність різних штамів значно ускладнює селекцію сортів гороху, стійких до цієї хвороби.

Перші ознаки хвороби проявляються у вигляді світло-зелених плям або смужок на листках, що з часом утворюють характерний мозаїчний візерунок по всій листковій поверхні.

При розвитку інфекції спостерігається деформація листя, яке стає зморшкуватим або гофрованим. Краї листків можуть набувати нерівної, іноді загостреної форми.

Вірус викликає виражену карликовість рослин. Стебла стають тонкими, міжвузля вкорочуються, через що рослина виглядає пригніченою та недорозвиненою порівняно зі здоровими екземплярами.

Порушення генеративного розвитку призводить до того, що квітки осипаються, а наявні боби формуються дрібними, викривленими та часто порожніми всередині.

• Мозаїчність листків
• Зморшкуватість та деформація пластинки
• Загальна карликовість рослин
• Осипання квіток та зав'язей
• Порушення формування бобів

Масове поширення хвороби в полі залежить від активності попелиць (тлі), які є основними переносниками вірусу від хворого до здорового насіння.

Підвищення температури повітря у весняно-літній період сприяє стрімкому розмноженню комах-векторів, що створює умови для швидкого спалаху інфекції.

Використання заражених насіння при посіві автоматично створює вогнища розповсюдження, навіть якщо чисельність комах спочатку є низькою.

Вологість повітря та стан посівів впливають на міграцію попелиць. У забур'янених посівах шкідники знаходять сприятливі умови для накопичення перед перельотом на культурні рослини.

Інтенсивність розвитку вірусу прямо залежить від фізіологічного стану гороху: на ослаблених стресами рослинах вірус розвивається значно швидше.

Основна шкода полягає у суттєвому зменшенні врожайності зерна, яка на уражених площах може скорочуватися на половину від запланованого рівня.

Знижується якість насіннєвого фонду. Насіння, зібране з хворих рослин, має погану схожість та енергію проростання, що призводить до зрідженості посівів у наступному сезоні.

Через пригнічення фотосинтетичної активності рослини стають менш стійкими до посухи та інших несприятливих погодних факторів, що ще більше знижує продуктивність.

Економічні збитки зростають через необхідність витрачати додаткові ресурси на інсектицидну обробку для стримування переносників вірусу.

Вірусна інфекція відкриває шлях для розвитку вторинних патогенів, що призводить до передчасного відмирання вегетативної маси гороху.

Найбільш надійним заходом є використання виключно оздоровленого насіннєвого матеріалу, який перевірений у лабораторних умовах на відсутність вірусу.

Важливо впроваджувати систему моніторингу та своєчасного знищення попелиць за допомогою ефективних інсектицидів, починаючи з появою перших сходів.

Агротехнічні заходи, такі як оптимальні строки сівби та знищення багаторічних бур'янів, дозволяють мінімізувати джерела інфекції в навколишньому середовищі.

Дотримання просторової ізоляції між полями гороху та іншими бобовими культурами суттєво обмежує можливості для циркуляції патогену.

Селекційна робота на імунітет або стійкість до вірусу залишається ключовим перспективним напрямком для зниження залежності від хімічних засобів захисту.