Бимовірус

Головним природним переносником вірусів цієї групи є ґрунтовий гриб Polymyxa graminis. Вірус зберігається у стадії спокою всередині спор гриба, які можуть жити в ґрунті багато років.

Зараження відбувається, коли зооспори гриба контактують з корінням молодих проростків. Після проникнення в клітини рослини вірус починає розмножуватися, поступово захоплюючи всю судинну систему.

Крім біологічного переносника, вірус поширюється механічним шляхом через заражений ґрунт, який залишається на сільськогосподарській техніці та знаряддях обробітку.

Висока мінливість вірусів дозволяє їм швидко пристосовуватися до нових умов, що значно ускладнює роботу селекціонерів зі створення імунних до вірусу сортів.

Ознаки хвороби стають помітними навесні, коли рослини починають активно вегетувати. Уражені посіви виглядають пригніченими та мають помітне відставання у рості.

На листках з'являються хлоротичні смуги жовтого або світлого кольору, які проходять паралельно жилкам. З часом ці плями утворюють характерний мозаїчний малюнок на поверхні листа.

У важких випадках спостерігається деформація листових пластинок, скручування країв та передчасне відмирання тканин. Рослини можуть сильно кущитися, утворюючи багато слабких пагонів замість одного міцного стебла.

Під час ураження пшениці або ячменю розвиток колоса затримується. Колосся часто залишається дрібним, неповним, з низькою масою зерна, що критично впливає на врожайність.

Хвороба проявляється осередками в полі, оскільки гриб-переносник поширюється неоднорідно. Ці осередки можуть поступово розширюватися з кожним роком вирощування чутливих сортів.

Розвиток вірусу тісно пов'язаний з біологією гриба Polymyxa graminis. Оптимальними умовами для інфікування є висока вологість ґрунту та помірна температура повітря.

Найбільш небезпечним періодом є затяжна волога осінь, коли молоді проростки озимих піддаються інтенсивному впливу зооспор. Саме в цей час вірус проникає в тканини рослин.

Порушення сівозміни та монокультура зернових сприяють накопиченню великої кількості заражених спор у ґрунті, що значно підвищує ризик епіфітотії.

Важкі за механічним складом ґрунти, які погано дренуються, утримують вологу довше, створюючи ідеальне середовище для розмноження переносника.

Агротехнічні заходи, спрямовані на поліпшення дренажу ґрунту та його аерації, можуть зменшити активність грибів-переносників.

Головна шкода від бімовірусів полягає у суттєвому зниженні врожаю через ослаблення фізіологічного стану рослин. Уражені посіви мають низьку морозостійкість.

Вірус блокує процеси фотосинтезу, внаслідок чого поживні речовини не надходять у зерно, що призводить до його дрібності та зниження натури.

Окрім втрат ваги, погіршуються технологічні якості зерна, такі як вміст білка, клейковини та хлібопекарські властивості, що знижує його ринкову ціну.

В окремих випадках рівень втрат врожаю може досягати половини очікуваного обсягу, особливо при несприятливих погодних умовах навесні.

Поля, заражені бімовірусом, потребують радикальних змін у структурі посівів, оскільки інфекція залишається в ґрунті на дуже довгий термін.

Основою захисту від бімовірусів є використання стійких сортів. Селекціонери постійно працюють над виведенням культур, які не дають змоги вірусу розвиватися.

Дотримання сівозміни є критично важливим фактором. Необхідно робити перерву у вирощуванні зернових на термін не менше трьох-п'яти років на інфікованих ділянках.

Коригування термінів посіву дозволяє уникнути збігу найбільш вразливої фази розвитку проростків з періодом максимальної активності гриба-переносника.

Ретельна санітарія: очищення техніки від бруду при виїзді з поля допомагає запобігти рознесенню спор гриба на чисті площі.

Хімічні засоби боротьби з переносником на сьогодні не є економічно доцільними, тому наголос робиться саме на агротехнічних методах та генетичній стійкості сортів.