Бегомовірус мукуни

Геном вірусу представлений одноланцюговою ДНК, яка реплікується в ядрах клітин рослин-господарів, що призводить до порушення їхнього метаболізму.

Поширення патогену в агроценозах відбувається переважно через біологічних переносників, якими є комахи родини білокрилок.

Найбільш відомим вектором для цього виду є тютюнова білокрилка Bemisia tabaci, яка здатна зберігати вірус протягом тривалого часу.

Вірус не передається механічним шляхом при звичайному контакті, проте легко розповсюджується при перенесенні переносниками на нові площі.

Первинні ознаки ураження бегомовірусом мукуни включають появу мозаїчного забарвлення на листковій пластинці культурних рослин.

Хворі рослини часто проявляють симптоми курчавості, деформації країв листя, а також значне пожовтіння тканин між жилками.

Спостерігається відставання в рості, в результаті чого інфіковані рослини виглядають пригніченими та меншими за здорові екземпляри.

Характерною ознакою є вкорочення міжвузлів, що надає рослині кущистого або карликового вигляду в залежності від ступеня ураження.

При сильному розвитку вірусу спостерігається масове опадання квіток, що перешкоджає нормальному формуванню бобів та насіння.

Сприятливим фактором для розвитку епіфітотій є наявність активної популяції білокрилки у періоди посухи та високих температур.

Вірус швидко поширюється в умовах зрошуваного землеробства, де вегетація культур триває протягом всього сезону, забезпечуючи харчування векторам.

Наявність дикорослих представників бобових та інших бур'янів поблизу полів створює сприятливе середовище для виживання вірусу в міжсезоння.

Висока вологість повітря в поєднанні з високою температурою стимулює розмноження переносників, що прямо корелює зі швидкістю поширення хвороби.

Недотримання просторової ізоляції між полями різних строків посіву сприяє міграції комах від старіших посівів до молодих, щойно зійшли.

Головна шкодочинність бегомовірусу мукуни полягає у суттєвому зниженні врожайності зернобобових через системне ураження рослин.

Порушення фотосинтетичної активності внаслідок деформації листя призводить до нездатності рослини накопичувати достатню кількість поживних речовин.

Насіння, отримане від хворих рослин, часто має знижену енергію проростання, що погіршує якість посівного матеріалу на наступний рік.

Ураження вірусом відкриває шлях для розвитку бактеріальних інфекцій, які можуть призвести до повної загибелі посівів у вологі періоди.

• Зменшення кількості бобів на одній рослині.
• Деформація зерна.
• Слабкість кореневої системи.
• Передчасне відмирання листкового апарату.

Першочерговим заходом є регулярний моніторинг полів на предмет появи білокрилки для своєчасного застосування інсектицидів.

Необхідно ретельно знищувати бур'яни, які можуть виступати в якості резерваторів вірусної інфекції в полях та прилеглих територіях.

Використання стійких до вірусу сортів є економічно найбільш вигідним методом, що дозволяє мінімізувати застосування хімічних препаратів.

Своєчасна боротьба з падалицею та залишками врожаю після збору допомагає розірвати цикл передачі вірусу від одного сезону до іншого.

Рекомендується впровадження сівозміни, що включає культури, які не є господарями для білокрилки та даного вірусу.