Вертицильозне в’янення

Гриб уражає судинну систему рослин, проникаючи всередину через кореневу систему, найчастіше через мікротріщини або пошкодження, спричинені нематодами чи ґрунтовими шкідниками.

Відмінною рисою виду V. tricorpus від інших представників роду є здатність продукувати не лише мікросклероції, а й темні гіфи спокою, що робить його надзвичайно живучим у різних типах ґрунтів.

Патогенний комплекс часто включає судинне ураження, при якому міцелій гриба активно розростається в ксилемі, перешкоджаючи нормальному руху води та поживних речовин від коренів до надземної частини.

Біологія збудника тісно пов'язана із сівозміною, оскільки гриб може вражати широке коло господарів, включаючи пасльонові, баштанні та ягідні культури.

Перші ознаки захворювання проявляються у вигляді хлорозу нижнього листя, що часто має односторонній характер, зачіпаючи лише частину листкової пластинки.

У міру розвитку інфекції уражене листя починає жовтіти, засихати, але при цьому довгий час залишається висіти на стеблі, не опадаючи відразу.

На поперечному зрізі стебла хворої рослини чітко видно характерне коричневе або темно-буре забарвлення судинного кільця, що свідчить про блокування провідних шляхів міцелієм гриба.

За умов високої вологості на поверхні стебел та кореневої шийки може розвиватися слабкий наліт спор, хоча частіше хвороба протікає у прихованій формі до настання фази плодоношення.

Загальне пригнічення рослини супроводжується зупинкою росту, зменшенням розмірів плодів та передчасним відмиранням усієї вегетативної маси.

Основним фактором розвитку хвороби є оптимальна для гриба температура ґрунту в діапазоні від +20°C до +25°C, що часто збігається з активним ростом літніх культур.

Висока вологість ґрунту сприяє інтенсивнішому зараженню кореневої системи, проте посушливі періоди посилюють зовнішні симптоми в’янення через нездатність судин забезпечити транспірацію.

Патоген легко поширюється із зараженим посадковим матеріалом, насінням, а також при переміщенні ґрунту сільгосптехнікою чи дощовими водами.

Порушення сівозміни та монокультура сприяють накопиченню високого титру мікросклероціїв в орному шарі ґрунту, що робить подальше вирощування сприйнятливих видів ризикованим.

Кислотність ґрунту також впливає на агресивність гриба, при цьому помірно кислі ґрунти часто сприяють розвитку інфекції.

Шкідливість Verticillium tricorpus полягає у різкому зниженні товарної якості врожаю та передчасній загибелі посівів, що призводить до прямих економічних втрат.

Хвороба суттєво обмежує фотосинтетичну активність рослини, що безпосередньо веде до недобору вегетативної маси та зниження цукристості плодів.

Ураження судин призводить до незворотного порушення обміну речовин, внаслідок чого навіть при поливі рослини не здатні відновити тургор і швидко гинуть.

Інфекційний фон зберігається в ґрунті протягом багатьох років, що ускладнює повернення сприйнятливих культур на поля навіть після тривалого періоду відпочинку.

Епіфітотійне поширення патогену в теплицях може призвести до повної втрати врожаю за один вегетаційний період при відсутності заходів контролю.

Основою захисту є використання здорового, сертифікованого насіннєвого матеріалу та вирощування стійких до вертицильозу гібридів.

Найважливішим агротехнічним прийомом є суворе дотримання сівозміни, що виключає повернення сприйнятливих культур на попереднє місце раніше ніж через 4–6 років.

Для оздоровлення ґрунту застосовують метод сидерації з використанням культур, що володіють фітосанітарними властивостями, а також проводять глибоку оранку для загортання патогену в глибші шари.

Хімічний метод боротьби обмежений ефективністю фунгіцидів, тому основна увага приділяється протруюванню насіння та локальному внесенню препаратів під корінь при висадці розсади.

• Використання біофунгіцидів на основі грибів Trichoderma
• Знищення рослинних решток після збирання врожаю
• Контроль чисельності ґрунтових шкідників, що пошкоджують коріння
• Підтримання оптимального рівня мінерального живлення рослин