Іржа тонконога

Протягом вегетації збудник формує уредо- та телейтоспори на злакових травах, зокрема на тонконіг, а ецидіоспори розвиваються на рослинах-проміжних господарях.

Гриб вражає передусім представників роду тонконіг (Poa), що робить його небезпечним для пасовищ, сіножатей та декоративних газонних покриттів.

Міцелій патогена розростається в тканинах листка, виснажуючи рослину, а спори поширюються потоками повітря на значні відстані, забезпечуючи швидке зараження нових площ.

Збереження інфекції в зимовий період відбувається у вигляді телейтоспор на рослинних рештках або міцелію в живих коренях багаторічних злаків.

Перші ознаки іржі проявляються у вигляді дрібних жовто-помаранчевих пустул, які розташовані рядами вздовж жилок листка.

Пустули містять уредоспори, які легко розпилюються при найменшому дотику або пориві вітру, нагадуючи іржавий пил на листі.

Згодом пустули набувають темно-бурого або майже чорного забарвлення, що вказує на розвиток телейтоспор, які призначені для перезимівлі гриба.

При інтенсивному ураженні листя масово жовтіє, скручується та відмирає, що значно знижує декоративні та кормові якості травостою.

• Поява помаранчевих пустул на листових пластинах.
• «Іржавий» наліт, що легко осипається.
• Засихання кінчиків листя та втрата тургору.
• Почорніння уражених ділянок у другій половині сезону.

Розвиток Uromyces poae тісно пов'язаний з температурним режимом та рівнем вологості, оскільки для проростання спор потрібна крапельно-рідка волога.

Найбільш сприятливими умовами вважаються помірна температура повітря (15-20°C) та висока вологість, зумовлена туманами чи затяжними дощами.

Загущені посіви створюють ефект мікроклімату, де волога довго утримується на листках, що значно прискорює інкубаційний період хвороби.

Неправильний догляд за газоном, а саме надмірний полив у вечірні години, сприяє тривалому перебуванню води на рослинах, що є критичним фактором зараження.

Ослаблені рослини, яким бракує мінерального живлення, стають значно вразливішими до проникнення спор патогена у тканини листка.

Хвороба завдає значної шкоди фотосинтезуючому апарату, що призводить до загального пригнічення росту та зниження інтенсивності кущіння злаків.

На насінницьких ділянках розвиток іржі спричиняє утворення щуплого насіння, що суттєво знижує врожайність та посівні якості отриманого матеріалу.

Для газонів іржа є серйозною естетичною проблемою, оскільки плямисто-жовте забарвлення псує однорідність та привабливість трав'яного покриття.

Кормові якості сіна, заготовленого з уражених площ, значно погіршуються через зниження вмісту білка та вітамінів у тканинах рослин.

Сильне ураження може призвести до деградації травостою, коли замість цінного мятлика з'являються бур'яни, що займають звільнені від хворої трави місця.

Ефективним заходом боротьби є вибір стійких до іржі сортів мятлика, що забезпечує тривалий захист без застосування великих доз пестицидів.

Важливим агротехнічним прийомом є регулярне скошування трави з обов'язковим видаленням скошеної маси, що зменшує накопичення спор патогена.

Застосування збалансованого живлення, особливо фосфорно-калійних добрив, підвищує природну стійкість злаків до впливу грибкових інфекцій.

При значному розвитку хвороби використовують фунгіциди з групи тріазолів, які ефективно знищують грибницю та зупиняють процес спороутворення.

Необхідно уникати вирощування газонних трав поблизу ділянок із бур'янами-резерваторами, такими як види родини жовтецевих.