Удбатта рису

Гриб вражає рослини системно, проникаючи в тканини стебла та розвиваючись усередині них протягом усього вегетаційного періоду.

На певних етапах розвитку патоген утворює строму, яка огортає генеративні органи рису та блокує їх нормальне формування.

Поширення інфекції відбувається за допомогою конідій, які переносяться вітром, водою та механічним шляхом через сільськогосподарський інвентар.

Окрім рису, гриб може зберігатися на дикорослих злаках, які виступають як постійні резерватори інфекції в екосистемі.

Типовою ознакою є поява на метелці рису щільного світлого нальоту, що складається з міцелію та спор гриба.

Заражена метелка часто не здатна вийти з піхви верхнього листка, залишаючись деформованою та недорозвиненою.

Рослина набуває патологічної форми: спостерігається кущистість, вкорочення міжвузлів та загальне пригнічення розвитку культури.

При огляді можна помітити, що поверхня уражених частин стає ламкою і вкривається порошкоподібним нальотом конідій.

Зернівки в уражених волотях зазвичай не формуються, оскільки гриб повністю виснажує рослину в період цвітіння.

Хвороба найбільш активно проявляється при тривалій високій вологості повітря та помірних температурах середовища.

Рясні дощі та тумани в період виходу рослин у трубку створюють ідеальні умови для проростання спор і масового зараження.

Неправильний полив, що призводить до застою води, значно підвищує ризик виникнення епіфітотій на рисових чеках.

Загущені посіви, де відсутня достатня циркуляція повітря, швидше накопичують інфекційний фон у нижніх ярусах рослин.

Недотримання термінів посіву також може сприяти збігу вразливих фаз розвитку рису з піком активності збудника хвороби.

Основна шкодочинність полягає у втраті врожаю зерна на кожній ураженій рослині, що суттєво знижує прибутковість господарства.

Хвороба знижує загальну якість соломи, роблячи її непридатною або небезпечною для використання в якості корму для худоби.

Системний характер інфекції виснажує рослину, знижуючи її стійкість до стресових факторів навколишнього середовища.

Інфіковані поля стають джерелом спор, що загрожує сусіднім площам та наступним посівам у разі порушення агротехніки.

Загальна втрата зернової маси в масштабах поля може бути значною, особливо за умов сприятливої для гриба погоди.

Головним заходом є використання стійких сортів рису, які мінімізують ризик розвитку патогена в конкретних кліматичних умовах.

Обов'язковим елементом є ретельне очищення насіннєвого матеріалу та його протруювання відповідними фунгіцидними препаратами.

Боротьба з бур'янами-резерваторами навколо рисових чеків дозволяє зменшити початковий інфекційний тиск на посіви.

Впровадження правильної сівозміни та своєчасна оранка з оборотом пласта знижують життєздатність спор гриба в ґрунті.

• Вчасне внесення фунгіцидів на стадії кущення рису.
• Контроль рівня води в чеках протягом вегетації.
• Видалення та знищення сильно уражених примірників рослин.