Тонінієві

Ці мікроорганізми спеціалізуються на ураженні ксилеми рослин. Вони розвиваються у внутрішніх тканинах, де утворюють свої плодові тіла — перитеції, що забезпечують подальше розмноження.

Тип хвороби характеризується як судинний некроз. Збудник проникає у провідні шляхи рослини, перешкоджаючи нормальному руху води та поживних речовин від кореневої системи до листя.

Життєвий цикл гриба досить тривалий, що дозволяє йому роками перебувати у деревині, не викликаючи миттєвої загибелі господаря, але поступово виснажуючи його ресурси.

Висока пластичність патогена обумовлює його здатність адаптуватися до різних кліматичних умов та виживати в рослинних рештках навіть після обрізки.

Первинні симптоми ураження часто стають помітними лише тоді, коли інфекція глибоко вразила провідну систему. На винограді це проявляється у вигляді характерних плямистостей та хлорозу.

Внутрішня частина деревини (на зрізах) набуває темного забарвлення. Це свідчить про реакцію рослини на присутність грибного міцелію та утворення некротичних зон.

Рослини демонструють пригнічений ріст. Пагони стають короткими, міжвузля зменшуються, а загальний стан куща виглядає хворобливим навіть при належному догляді.

Під час посушливих періодів уражені кущі в'януть значно швидше за здорові, оскільки пошкоджена судинна система не здатна забезпечити рослину достатньою кількістю вологи.

• некроз судинного кільця на зрізі;
• пожовтіння міжжилкової тканини листків;
• усихання окремих рукавів або гілок;
• передчасне опадання листя та нерівномірне дозрівання ягід.

Сприятливі умови для розвитку патогенів цього порядку включають температури в межах +20…+28 градусів. В таких умовах швидкість росту міцелію значно зростає.

Висока вологість повітря та опади під час проведення обрізки сприяють масовому розсіюванню спор, які через свіжі рани проникають у тканини рослини.

Порушення агротехнічних норм, зокрема використання брудного інструменту без дезінфекції, є ключовим чинником поширення хвороби на великих площах.

Ослаблення рослин через надмірне навантаження врожаєм або несприятливі ґрунтові умови відкриває «ворота» для інфекції, знижуючи здатність рослини до самозахисту.

Збереження старих заражених залишків деревини поблизу нових насаджень створює постійне джерело інфекційного навантаження для молодого саду.

Збитки від діяльності цих патогенів можуть бути колосальними, особливо у промислових виноградниках. Хвороба призводить до поступової втрати продуктивності рослин.

Через неможливість повноцінного фотосинтезу та порушення метаболізму врожай втрачає якісні показники, стає непридатним для переробки та зберігання.

Уражені дерева та кущі втрачають зимостійкість, що призводить до масової загибелі насаджень після перших же морозів, навіть при помірних температурах.

Тривале виживання гриба у ґрунті та рослинних залишках ускладнює ротацію культур, вимагаючи тривалих карантинних заходів перед висадкою нових насаджень.

Економічна доцільність утримання уражених плантацій різко падає, що вимагає радикальних заходів — повного викорчовування та заміни насаджень.

Основою захисту є дезінфекція секаторів та іншого інструменту 70% спиртом або спеціальними антисептичними розчинами після роботи з кожним окремим кущем.

Обробка місць зрізів захисними пастами, що містять фунгіциди або діючі речовини для загоєння ран, запобігає прямому проникненню інфекції вглиб тканин.

Ретельне видалення всіх хворих, підсохлих або мертвих частин рослини під час обрізки є критично важливим для зниження рівня інфекційного фону в саду.

Використання здорового садивного матеріалу, сертифікованого на відсутність грибкових інфекцій, мінімізує ризики занесення патогенів на нові ділянки.

Підтримка оптимального водного та поживного режиму сприяє зміцненню імунітету рослин, дозволяючи їм успішніше протистояти спробам колонізації патогенами.