Септоріоз селери

Гриб розвивається у тканинах рослини, формуючи пікніди — крихітні чорні крапки, які є репродуктивними органами збудника, що містять безліч спор.

Інфекція здатна тривалий час зберігатися в ґрунті на рештках рослин, а також передаватися через насіннєвий матеріал, що робить його основним джерелом первинного зараження.

Поширення патогена в полі відбувається за допомогою вітру, крапель дощу або при поливі, коли спори переносяться на здорові частини рослин.

Біологічні особливості збудника дозволяють йому адаптуватися до різних умов, що ускладнює повне викорінення гриба на ділянках, де порушується сівозміна.

Перші ознаки хвороби з'являються як дрібні, розпливчасті плями жовтувато-коричневого кольору, які з часом стають темнішими та мають світлішу середину.

Навколо плям часто утворюється виражена хлоротична облямівка, що свідчить про активну дію токсинів гриба на клітини рослини.

Обов'язковим симптомом септоріозу є наявність дрібних чорних цяток — пікнід, які розташовуються в центрі уражених ділянок листя або черешків.

У разі інтенсивного розвитку хвороби плями зливаються, листя поступово в'яне, жовтіє та передчасно відмирає, що значно зменшує вегетативну масу.

При ураженні черешків хвороба виглядає як видовжені коричневі штрихи, що згодом можуть ставати причиною гниття всієї розетки селери.

Оптимальними умовами для активного розмноження Septoria apiicola є прохолодна та волога погода, особливо в період тривалих опадів.

Температурний режим у межах +18…+20°C у поєднанні з високою відносною вологістю повітря створює критичні ризики для початку епіфітотії.

Загущені посіви, які не провітрюються, стають ідеальним місцем для накопичення інфекції, оскільки там довше затримується волога на листі.

Часті ранкові тумани та рясні роси сприяють швидкому проростанню пікноспор і зараженню здорових тканин навіть при відсутності прямого дощу.

Недотримання норм поливу та дощування рослин зверху сприяє поширенню збудника по всій площі посівів селери.

Головна небезпека септоріозу полягає у зниженні фотосинтетичної активності листя, що призводить до слабкого розвитку кореневої системи та корнеплодів.

Уражена селера має гірші смакові якості, втрачає свою ароматичність і стає нетоварною через передчасне в'янення листового апарату.

Хвороба негативно впливає на тривалість зберігання продукції, оскільки через пошкоджені тканини до коренеплодів проникають вторинні інфекції.

Раннє зараження посівів призводить до значної втрати врожаю, аж до повної неможливості отримання товарної продукції на сильно уражених ділянках.

Значні економічні втрати виникають через необхідність проведення регулярних обробок фунгіцидами та витрати на відбраковування пошкоджених рослин під час збору.

Профілактика починається з використання сертифікованого насіння та проведення його передпосівного знезараження для знищення внутрішньої інфекції.

Важливим заходом є дотримання сівозміни, при якій селера повертається на одне й те саме поле не раніше ніж через три роки після інших зонтичних культур.

Необхідно ретельно збирати та знищувати всі рослинні залишки після збору врожаю, оскільки вони є основним резерватором гриба взимку.

Для хімічного контролю використовують системні фунгіциди, що дозволяють надійно захистити рослини в критичні фази їхнього росту.

• Вибір стійких гібридів селери.
• Видалення хворих листків на початкових стадіях.
• Забезпечення хорошої аерації ґрунту та посівів.
• Використання фунгіцидів з різними механізмами дії для запобігання резистентності.