Піренофороз

Характерними симптомами піренофорозу є поява на листках дрібних плям овальної або видовженої форми, які мають темно-коричневий або сіруватий колір.

Навколо плям часто утворюється виражена хлоротична облямівка жовтого кольору, яка свідчить про активне виділення грибом токсинів у тканини рослини.

При інтенсивному розвитку хвороби окремі плями зливаються, що призводить до відмирання значних ділянок листкової поверхні та пожовтіння всього листка.

За умов підвищеної вологості на некротичних ділянках можна помітити темний наліт, що є ознакою спороношення патогена, необхідного для подальшого поширення інфекції.

Ураження може охоплювати також піхви листків і стебла, що значно погіршує фізіологічний стан рослини та її стійкість до стресів.

Збудником захворювання є патогенний гриб Pyrenophora biseptata, який належить до класу аскоміцетів і широко поширений у зонах вирощування колосових культур.

Інфекція зберігається у вигляді грибниці та конідій на рослинних рештках, у ґрунті, а також на насіннєвому матеріалі, що робить контроль хвороби складним завданням.

Гриб активно розвивається на пшениці, ячмені та житі, вражаючи надземні органи рослин упродовж усієї вегетації, починаючи від фази сходів.

Поширення збудника в посівах відбувається за допомогою вітру та крапель дощу, які переносять конідії на здорові рослини, спричиняючи вторинні зараження.

Патоген має високу здатність до виживання в несприятливих умовах, що забезпечує щорічне відновлення інфекційного циклу на полях із порушеною сівозміною.

Ідеальними умовами для розвитку піренофорозу є тепла погода з частими опадами або високою вологістю повітря, особливо під час фаз виходу в трубку та цвітіння.

Гриб активно проростає при температурі повітря в межах +15…+25°C, проте може переносити і коливання температур, залишаючись життєздатним протягом тривалого часу.

Наявність краплинної вологи на листках є критичним фактором, що сприяє проростанню конідій та подальшому проникненню гіф гриба в епідерміс рослини.

Порушення агротехніки, зокрема надмірне внесення азоту, сприяє розростанню листової маси та створенню вологого мікроклімату, що провокує спалахи хвороби.

Тривале перебування інфекційного матеріалу на поверхні ґрунту через відсутність глибокої оранки значно посилює ризик ураження посівів у поточному сезоні.

Головна небезпека піренофорозу полягає в зменшенні робочої поверхні листкового апарату, що негативно впливає на загальний врожай культури.

Порушення процесів фотосинтезу призводить до того, що рослина не може накопичити достатню кількість органічних речовин, необхідних для формування повноцінного зерна.

Хвороба суттєво знижує масу тисячі зерен, через що врожай стає щуплим, втрачає товарні та посівні якості, а також знижується вміст білка та клейковини.

В умовах епіфітотії втрати врожаю можуть сягати 20–30%, що суттєво знижує рентабельність вирощування зернових культур у господарстві.

Крім того, уражені рослини стають більш вразливими до вторинних інфекцій, що додатково посилює негативний вплив на загальний стан посівів.

Ефективний захист базується на вирощуванні стійких до патогену сортів, які здатні мінімізувати розвиток інфекції навіть за несприятливих погодних умов.

Важливим агротехнічним заходом є заробка пожнивних решток у ґрунт шляхом глибокої оранки, що сприяє швидшій мінералізації інфекційного матеріалу.

Дотримання сівозміни з поверненням зернових на поле не раніше ніж через 2–3 роки дозволяє значно знизити рівень патогенного фону в ґрунті.

Протруювання насіння системними фунгіцидами дозволяє захистити посіви від раннього прояву хвороб та забезпечити рівномірні й здорові сходи.

Обприскування посівів у фазі прапорцевого листка сучасними фунгіцидами допомагає зупинити розповсюдження хвороби та зберегти врожайність.