Плюріворошарелла

Гриб веде паразитичний спосіб життя, спеціалізуючись на тканинах листків та стебел. Його життєвий цикл включає як безстатеве розмноження конідіями, так і утворення плодових тіл — псевдотеціїв.

Таксономічно цей патоген тісно пов'язаний із комплексом грибів, що викликають плямистості листя, і часто класифікується на основі молекулярно-генетичних досліджень рибосомальної ДНК.

Міцелій гриба розвивається переважно в міжклітинниках тканин рослини-господаря, поступово руйнуючи клітини паренхіми для отримання поживних речовин.

У процесі своєї життєдіяльності збудник виділяє специфічні метаболіти, що сприяють некротизації рослинних тканин, формуючи характерну клінічну картину хвороби.

Первинною ознакою ураження є невеликі хлоротичні плями, які з часом набувають коричневого або темно-бурого забарвлення з чіткою темною облямівкою.

На некротичних ділянках листка часто формуються дрібні чорні крапки — пікніди (органи безстатевого спороношення), які добре помітні при огляді за допомогою збільшувального скла.

За умов підвищеної вологості навколо плям може спостерігатися слабкий сіруватий наліт, що являє собою масу конідій патогена.

У міру розвитку захворювання окремі плями можуть зливатися, охоплюючи значні площі листкової пластини, що призводить до передчасного пожовтіння та відмирання листків.

Характерною ознакою також є ураження не лише листків, а й черешків, а в окремих випадках — стебел рослин, що провокує загальне пригнічення росту культури.

Розвиток хвороби напряму залежить від гідротермічних показників середовища. Оптимальними умовами є помірні температури в діапазоні 18–24°C та висока вологість повітря.

Рясні опади, роси та часті тумани створюють ідеальне середовище для проростання спор та їх подальшого поширення по полю за допомогою крапель дощу та вітру.

Наявність крапельно-рідкої вологи на поверхні листків протягом кількох годин є критично необхідною для успішного зараження рослини-господаря конідіями гриба.

Інфекційний фон суттєво зростає, якщо на полі присутні рослинні рештки попереднього врожаю, на яких патоген зберігається у зимовий період.

Загущені посіви та відсутність аерації всередині рослинного покриву сприяють швидшому поширенню інфекції від хворих екземплярів до здорових.

Плюріворошарелла завдає значних економічних збитків, знижуючи загальну площу асиміляційної поверхні листків, що веде до падіння інтенсивності фотосинтезу.

Сильне ураження культури викликає передчасний листопад, через що рослина не встигає накопичити достатньо поживних речовин для формування якісного врожаю.

У разі ураження зернових чи технічних культур це призводить до зниження маси тисячі зерен, погіршення технологічних властивостей продукції та втрати товарного вигляду.

Хвороба суттєво послаблює імунітет рослин, роблячи їх більш вразливими до впливу інших вторинних патогенів та несприятливих абіотичних чинників середовища.

При епіфітотійному розвитку патогена втрати врожаю можуть становити від 15 до 40% залежно від сорту рослини, погодних умов та вчасності вжитих заходів захисту.

Ефективний захист базується на дотриманні сівозміни з поверненням чутливих культур на колишнє поле не раніше ніж через 3–4 роки.

Важливим агротехнічним прийомом є глибоке загортання рослинних решток у ґрунт, де вони швидше розкладаються під дією ґрунтової мікрофлори.

• Використання стійких до патогену сортів та гібридів;
• Просторова ізоляція посівів від заражених ділянок;
• Вчасне знищення бур'янів, які можуть слугувати резерваторами інфекції.

Застосування фунгіцидів із груп тріазолів та стробілуринів ефективно стримує розвиток гриба при ранньому виявленні ознак захворювання на посівах.

Рекомендується проводити регулярний моніторинг полів у критичні фази розвитку рослин для прийняття оперативних рішень про необхідність хімічної обробки.