Наннохлоропсис

Ці організми є автотрофами, тобто здатні синтезувати органічні речовини з неорганічних за допомогою енергії світла. Вони не мають механізмів для інфікування або паразитування на вищих рослинах.

У науковій літературі наннохлоропсис відомий насамперед як об'єкт промислової аквакультури, де його використовують для отримання цінних жирних кислот та біопалива.

Помилкова класифікація цього об'єкта як «хвороби» зазвичай виникає через візуальну схожість скупчень водоростей із нальотами на поверхні поживних розчинів у теплицях.

Це суто біологічний об'єкт, який не має жодного відношення до фітопатогенних грибів, вірусів або бактерій, що викликають захворювання в агрокультур.

Для інтенсивного росту наннохлоропсису необхідні стабільне освітлення та наявність розчинених мінеральних сполук, таких як нітрати та фосфати, у водному середовищі.

Оптимальна температура для культивації становить 20–25°C. Вихід за межі цього температурного інтервалу суттєво сповільнює поділ клітин мікроводорості.

Рівень pH середовища має підтримуватися на рівні 8.0–8.5. У кислому середовищі, типовому для багатьох ґрунтових субстратів, ці водорості розвиваються вкрай неохоче.

Необхідною умовою життєдіяльності є постійний доступ вуглекислого газу та інтенсивне перемішування води для запобігання седиментації клітин на дно ємностей.

У штучних системах спори водоростей можуть потрапляти з навколишнього середовища через негерметичні ємності, що створює сприятливе поле для їхнього розмноження при наявності світла.

Наннохлоропсис не чинить прямого негативного впливу на тканини культурних рослин. Він не викликає некрозів, в'янення або деформації органів рослин.

Головна небезпека полягає у конкурентному споживанні елементів живлення з гідропонного розчину. Це може призводити до дефіциту мікроелементів у рослин.

Надмірний розвиток біомаси водоростей на поверхні субстрату створює механічну перешкоду для газообміну кореневої системи та доступу світла до коренів.

Забруднення крапельних ліній біомасою наннохлоропсису спричиняє засмічення форсунок, що порушує рівномірність подачі води та поживних розчинів до рослин.

Процеси розкладання відмерлих клітин водоростей у закритих системах призводять до споживання кисню, що негативно впливає на здоров'я кореневої системи культури.

Основним заходом боротьби з появою водоростей є забезпечення повного захисту поживних розчинів від потрапляння сонячного світла шляхом використання світлонепроникних матеріалів.

Регулярне промивання та дезінфекція систем іригації дозволяють усунути осередки розмноження та запобігти поширенню клітин у системі поливу.

Використання фільтрів тонкого очищення води дозволяє ефективно видаляти клітини наннохлоропсису, що потрапили в систему випадковим шляхом.

Коригування складу поживного розчину, особливо зниження концентрації фосфору до мінімально необхідного рівня, допомагає стримувати розвиток будь-яких водоростей.

Застосування стерильних технологій вирощування та контроль чистоти вхідної води є найнадійнішими способами запобігання небажаному розмноженню мікроводоростей.