Маразміоз цукрової тростини

У прикореневій зоні стебла можна виявити білий міцелій, який щільно обгортає черешки листя та проникає вглиб стеблових тканин.

За умов високої вологості на поверхні уражених частин формуються плодові тіла патогенного гриба у вигляді дрібних білих або жовтуватих шапинкових грибів.

Стебла хворих рослин стають тонкими, втрачають цукристість і часто схиляються до землі, що призводить до загальної деградації куща.

На запущених стадіях спостерігається виражена затримка росту, а коренева система рослини поступово відмирає, що викликає повну загибель культури.

Збудником цієї хвороби є базидіальний гриб Marasmius sacchari, що спеціалізується на паразитуванні в тканинах цукрової тростини.

Гриб здатний вести як сапротрофний спосіб життя на рештках рослин, так і активну паразитарну діяльність у живому організмі тростини.

Міцелій патогену зберігає життєздатність у ґрунті та на незібраних залишках протягом тривалого періоду часу між сезонами вирощування.

Спори гриба поширюються потоками повітря, краплями дощу, а також через використання зараженого посадкового матеріалу під час висадки плантацій.

Патоген виділяє специфічні ферменти, які руйнують клітинні стінки рослини, блокуючи рух води та поживних речовин по провідній системі стебла.

Сприятливим середовищем для розвитку маразміозу є висока вологість повітря та ґрунту, особливо в нічний час або під час частих опадів.

Оптимальна температура для активного поширення гриба становить від 25 до 30 градусів Цельсія, що відповідає клімату тропічних регіонів.

Занадто густі посіви, де обмежена циркуляція повітря, створюють ідеальні умови для швидкого розмноження Marasmius sacchari.

Ослаблення рослин через дефіцит поживних елементів або шкідливі атаки комах робить тростину вразливою до швидкого проникнення інфекції.

Залишення великої кількості рослинних решток на полях після збору врожаю є критичним чинником, що сприяє накопиченню спор гриба у верхньому шарі ґрунту.

Головна шкода полягає у суттєвому зниженні виходу цукру, оскільки гриб використовує накопичені вуглеводи для власного живлення.

Інфекція призводить до розм'якшення тканин стебла, що спричиняє масове вилягання посівів, суттєво ускладнюючи роботу збиральної техніки.

Масове ураження призводить до зниження густоти стояння рослин та випадіння значної частини плантації, що вимагає додаткових витрат на пересівання.

Хвороба негативно впливає на якість вегетативних живців, через що заражений матеріал стає джерелом вторинного інфікування при наступних посадках.

Економічні втрати можуть сягати 20-30% загального врожаю при несприятливих умовах, що робить контроль хвороби пріоритетним завданням агрономів.

Найважливішим заходом профілактики є використання виключно здорового посадкового матеріалу та суворий контроль за якістю живців.

Необхідно дотримуватися сівозміни, чергуючи культури таким чином, щоб розривати цикл розвитку збудника на уражених ділянках полів.

Важливо своєчасно знищувати або глибоко заорювати рослинні рештки після збору врожаю, позбавляючи гриб місць для зимівлі та резервації.

Оптимізація режиму мінерального живлення та підтримка гарного фітосанітарного стану плантацій допомагають підвищити імунітет рослин.

• Проріджування посівів для кращої аерації.
• Регулярний огляд плантацій та видалення хворих рослин.
• Передпосадкове протруювання живців сучасними фунгіцидами.
• Використання сортів, стійких до ураження маразміозом.