Легеріоміцети

Ці мікроорганізми не є патогенами сільськогосподарських культур, оскільки не здатні уражати рослинні тканини. Їхня роль в агрономії обмежується взаємодією з комахами, що мешкають у ґрунті або поблизу посівів.

Будова легеріоміцетів адаптована до життя в травній системі: вони прикріплюються до хітинової вистилки кишки за допомогою спеціалізованих структур — холдофутів.

Життєвий цикл грибів тісно пов'язаний із циклом розвитку хазяїна. Під час линяння комах грибниця може видалятися з організму, тому зараження відбувається повторно шляхом споживання спор із зовнішнього середовища.

Сучасні дослідження розглядають легеріоміцети як важливу частину кишкового мікробіому комах, що може впливати на їхню фізіологію та виживання в природних умовах.

Розвиток легеріоміцетів залежить від наявності відповідних хазяїв та умов навколишнього середовища, де ці хазяї поширюються. Оскільки більшість із них пов'язані з водними або вологими середовищами, вологість є ключовим фактором.

Спори грибів зберігають життєздатність у воді або вологому ґрунті, де вони можуть бути випадково поглинуті личинками комах під час живлення детритом.

Температурні умови, що сприяють активності комах, також прискорюють розвиток міцелію всередині їхнього кишківника. Оптимальними є помірні температури, характерні для літнього періоду.

Зараження популяцій відбувається масово, якщо в субстраті накопичується велика кількість трихоспор — специфічних органів розмноження цих грибів.

Умови агроценозу, які сприяють розмноженню комах-детритофагів, непрямим чином сприяють і поширенню легеріоміцетів у межах конкретної ділянки.

Легеріоміцети не завдають шкоди врожаю сільськогосподарських культур. Вони не виділяють токсинів, не викликають хвороб рослин і не пригнічують ріст сільськогосподарських рослин.

Їхня шкодочинність є відсутньою в агрономічному розумінні. Більше того, вони не розглядаються як об'єкт карантинного нагляду або необхідності спеціального лікування.

У поодиноких випадках вплив на комах може бути нейтральним, оскільки багато видів легеріоміцетів еволюціонували як коменсали, що не завдають істотної шкоди навіть самим хазяям.

Немає доказів того, що ці гриби можуть негативно впливати на корисних комах-запилювачів або ентомофагів, які використовуються в програмах біологічного захисту рослин.

Таким чином, ці організми є біологічно цікавими об'єктами, що займають свою нішу в екосистемі, не вимагаючи втручання з боку агронома.

Оскільки легеріоміцети не є шкідниками, заходи боротьби проти них не передбачені агротехнічними протоколами. Агроном не повинен вживати заходів для їх знищення.

Профілактика зводиться до загальних екологічних заходів: підтримки балансу в ґрунті, раціонального використання добрив та запобігання надмірному забрудненню водних об'єктів.

Використання хімічних пестицидів для боротьби з ко комахами призводить до зникнення популяцій грибів через загибель їхніх хазяїв, проте це є наслідком, а не метою обробки.

Моніторинг біологічного різноманіття на полі є достатнім заходом для розуміння екологічної ситуації в агроценозі.

Рекомендується зосередитися на боротьбі зі справжніми фітопатогенами, залишаючи легеріоміцети як частину природної мікрофлори середовища.