Лецидея

Ці організми є епіфітами, тобто вони використовують поверхню дерева лише як місце для закріплення. Вони не є паразитами в класичному розумінні, оскільки не проникають у тканини рослини для живлення соками.

Рослини не заражаються лецидеєю в патологічному сенсі; швидше, лишайник просто оселяється на ослаблених або старих ділянках кори, де відсутній активний ріст.

Біологія Lecidea включає накипну форму талома, який щільно зливається з субстратом, створюючи вигляд кольорової кірочки або нальоту.

Розмноження лишайників відбувається спорами, які переносяться повітряними потоками, тому вони можуть швидко заселяти території з високою вологістю повітря.

Основною ознакою присутності лецидеї на деревах є поява щільних плям сірого, білого або жовтуватого кольору, що нагадують накип або дрібні лусочки.

На відміну від грибкових хвороб, лишайник має чітко окреслені межі та не викликає гниття чи деформації тканин дерева під собою.

На поверхні словища можна помітити крихітні чорні крапки або диски — це плодові тіла, відомі як апотеції, у яких дозрівають спори.

Кора, вкрита цим лишайником, здається шорсткою та сухою, часто набуває специфічного відтінку, який контрастує з природним кольором дерева.

Важливо відрізняти лишайники від справжніх інфекцій, таких як рак кори, при яких тканини відмирають, змінюють колір або виділяють камедь.

Основним фактором розвитку лецидеї є тривале зволоження кори та відсутність активної вентиляції в кроні дерев, що характерно для запущених садів.

Цей лишайник віддає перевагу стабільним умовам навколишнього середовища з чистим повітрям, оскільки він чутливий до забруднюючих речовин.

Старі дерева з глибокими тріщинами на корі є ідеальним майданчиком для закріплення спор та формування великих колоній Lecidea.

Надмірна тінь та загущеність посадок створюють мікроклімат, у якому ріст лишайників пришвидшується порівняно з добре освітленими ділянками.

Періоди затяжних дощів сприяють активному заселенню лецидеєю нових ділянок штамба та скелетних гілок дерева.

Хоча лецидея не живиться рослинними соками, її масове поширення створює певні незручності для розвитку саду в цілому.

Щільний шар лишайника на корі може перешкоджати нормальному повітрообміну тканин, що в перспективі прискорює процес старіння гілок.

Під шаром лишайника створюється стале вологе середовище, що є ідеальним місцем для зимівлі шкідників та збудників грибкових захворювань.

Наявність великої кількості лишайників візуально вказує на пригнічений стан дерева, навіть якщо вони самі по собі не є першопричиною хвороб.

Естетичний стан саду погіршується, а також ускладнюється проведення інспекцій кори на предмет виявлення ранніх ознак справжніх інфекційних хвороб.

Головним заходом боротьби є підвищення рівня агротехніки, зокрема регулярна обрізка, що забезпечує хороше провітрювання та освітлення крони.

Механічна очистка стовбурів металевими щітками в осінній або зимовий період дозволяє ефективно видалити лишайники, не пошкоджуючи живу кору.

Побілка стовбурів розчином вапна з додаванням фунгіцидів на основі міді є надійним способом профілактики заселення лишайниками.

Використання препаратів міді (бордоська суміш) у фазі спокою дерева допомагає знищити спори лишайника та перешкоджає його новому поширенню.

Своєчасне підживлення рослин стимулює активний приріст кори, що створює несприятливі умови для закріплення епіфітних утворень.