Гірсутела

На відміну від грибів-фітопатогенів, ці мікроорганізми є спеціалізованими хижаками, що використовують комах як поживне середовище для власного розвитку та розмноження.

Інфекційний процес починається з контакту конідії гриба з інтегументом (зовнішнім покривом) комахи. Під дією спеціальних ферментів оболонка комахи руйнується.

Міцелій гриба проникає всередину тіла жертви, поглинаючи її тканини. Цей процес призводить до швидкої загибелі шкідника протягом кількох діб після зараження.

Після виснаження внутрішніх ресурсів господаря гірсутела формує органи спороношення на поверхні тіла комахи, що дозволяє інфекції поширюватися на інших особин.

Первинною ознакою дії гірсутели є зміна поведінки комах, які стають млявими та перестають харчуватися через інтоксикацію організму грибними метаболітами.

На тілі загиблих комах з'являється характерний наліт — це міцелій, що виходить назовні. Залежно від умов, він може бути білим, сіруватим або жовтуватим.

Тіла загиблих особин стають жорсткими та прикріплюються до поверхні рослин, часто у вигляді мумій, що важко відділяються від листа.

При високій щільності шкідників можна помітити цілі осередки «забілених» комах, що свідчить про активну фазу епізоотії в популяції шкідника.

Виявлення таких муміфікованих комах є позитивним сигналом для агронома, оскільки це вказує на присутність природних регуляторів чисельності паразитів.

Висока відносна вологість повітря є визначальним фактором для успішного розвитку гірсутели. Оптимальний показник становить 85-95%, що часто спостерігається у закритому ґрунті.

Температурний режим у межах 22-26°C є найбільш сприятливим для швидкого проростання спор та колонізації нових жертв грибом.

Наявність густої рослинності створює специфічний мікроклімат усередині посівів, що захищає спори гриба від прямої сонячної радіації та пересихання.

Відсутність хімічних фунгіцидів у схемі обробок рослин є важливою умовою збереження життєздатності колоній гірсутели на полі.

Полив, особливо дощування, сприяє поширенню спор гриба з краплями води, що значно підвищує відсоток інфікування популяції шкідників.

Гірсутела не завдає жодної шкоди культурним рослинам, оскільки її біологічна ніша обмежена виключно членистоногими істотами.

Навпаки, її присутність є надзвичайно корисною, оскільки вона контролює такі небезпечні об'єкти як кліщі, білокрилка, попелиця та цикадки.

Без дії природних ентомопатогенів шкідники здатні завдати значної шкоди врожаю через живлення соками рослин, перенесення вірусів та забруднення листя.

Шкодочинність шкідників, які не контролюються гірсутелою, проявляється у вигляді хлорозів, скручування листя та загального пригнічення вегетації культури.

Використання біологічного потенціалу гірсутели дозволяє мінімізувати втрати врожаю, зберігаючи при цьому екологічну рівновагу на ділянці.

Для захисту корисної мікрофлори слід уникати застосування широкого спектра хімічних пестицидів, що можуть бути токсичними для ентомопатогенів.

За потреби можна використовувати біологічні інсектициди, що базуються на виділених штамах гірсутели, дотримуючись регламентів застосування.

Оптимізація режиму поливу та провітрювання теплиць дозволяє керувати розвитком гриба, створюючи умови для його масового розмноження в осередках шкідників.

Важливою профілактичною мірою є збереження природних рефугіумів — ділянок з дикою рослинністю, де зберігається популяція корисних мікроорганізмів.

Моніторинг стану популяції шкідників дозволяє вчасно виявити початок дії гриба та скоригувати плани щодо застосування інших засобів захисту.