Глеохеппієві

Вони належать до відділу Аскомікоти, порядку Licheinales. Структура тіла (талому) може бути різноманітною: від дрібнозернистої до лускатої, залежно від виду та умов середовища.

Ключовою біологічною особливістю є здатність до азотфіксації завдяки симбіозу з ціанобактеріями роду Gloeocapsa. Це дозволяє їм виживати на бідних поживними речовинами субстратах.

Ці гриби не є класичними паразитами, що висмоктують сік з рослин, проте їхній спосіб життя тісно пов'язаний з поверхневими тканинами дерев.

Розвиток цих лишайників відбувається повільно, що відрізняє їх від небезпечних інфекційних грибів, проте вони здатні повністю покривати стовбури при тривалому невтручанні.

Візуально Глеохеппієві проявляються як дрібні лусочки або кірочки на корі дерев. Колірна гама зазвичай темна — від оливково-зеленого до майже чорного кольору.

Після дощу або при високій вологості ці утворення набувають драглистої текстури. Це є найголовнішою ознакою, за якою можна ідентифікувати представників даної родини.

Найчастіше ураження локалізуються на нижній частині стовбурів або затінених гілках. Поверхня кори під такими наростами може здаватися зволоженою навіть у суху погоду.

При детальному розгляді помітні дрібні плодючі тіла — апотеції. Вони занурені в товщу талому і мають вигляд крихітних крапок на поверхні ураженої ділянки.

Симптоми хвороби зазвичай не мають чітких меж і поширюються поступово, покриваючи все нові ділянки кори за умови високої вологості навколишнього середовища.

Головним фактором розвитку є надмірна вологість. Тінисті сади з поганою циркуляцією повітря створюють ідеальні умови для розростання лишайників.

Температурний режим для них є вторинним, оскільки вони здатні переносити як низькі, так і високі температури, переходячи у стан анабіозу при нестачі вологи.

Екологічна чистота повітря сприяє їхньому поширенню. Вони є чутливими біоіндикаторами, тому їхня поява свідчить про низький рівень забруднення атмосфери в конкретному господарстві.

Порушення агротехніки — зокрема відсутність обрізки та загущення насаджень — стає вирішальним фактором, що дозволяє спорам зафіксуватися на нових деревах.

Наявність органічного пилу та відмерлих клітин кори на дереві слугує початковим субстратом для успішного закріплення організму на початкових етапах життєвого циклу.

Шкідливість Глеохеппієвих полягає у фізичному перекритті поверхні кори. Це ускладнює дихання рослини та погіршує газообмін у тканинах стовбура.

Надмірна волога, яку утримують нарости, створює сприятливе середовище для розвитку вторинної патогенної мікрофлори, що призводить до хвороб деревини.

Загущення крони внаслідок розростання лишайників знижує освітленість листків, що негативно впливає на процес фотосинтезу та загальний розвиток дерева.

У промислових садівничих господарствах наявність таких утворень вважається ознакою низької культури догляду за насадженнями та може знижувати клас товарності продукції.

Тривале ураження може призвести до ослаблення імунітету рослини, роблячи її вразливою до комах-шкідників та інфекційних хвороб кори.

Основним заходом захисту є регулярна проріджувальна обрізка. Це дозволяє сонцю та вітру проникати в глибину крони, усуваючи умови для затримки вологи.

Механічна очистка стовбурів металевими щітками дозволяє видалити старі колонії лишайників, що зменшує інфекційний фон у саду.

• Обробка дерев розчином мідного купоросу (1-3%).
• Побілка стовбурів садової вапном з додаванням фунгіцидів.
• Регулярне внесення добрив для стимуляції росту кори.

Використання фунгіцидів широкого спектра дії допускається лише при критичному ураженні, але головний акцент має бути на агротехнічних методах.

Підтримання здоров'я дерева через збалансоване живлення є найкращою профілактикою, оскільки молода кора менш схильна до колонізації лишайниками.