Дидимосфериоз

Життєвий цикл гриба включає утворення псевдотеціїв, у яких розвиваються сумкоспори, що є головним джерелом первинного зараження у весняний період.

Гриб здатний зберігатися в уражених рослинних рештках у ґрунті та на поверхні стебел протягом тривалого часу, чекаючи на сприятливі умови.

Міцелій патогена проникає в тканини рослини-господаря, руйнуючи паренхіму та порушуючи нормальні процеси обміну речовин і переміщення поживних речовин.

Поширення інфекції відбувається за допомогою конідій і спор, які переносяться вітром, краплями дощу або комахами на здорові частини рослин.

Первинним симптомом є поява на молодих пагонах плям різної форми, які з часом набувають коричневого або темно-бурого відтінку.

На уражених ділянках стебел можуть утворюватися характерні некрози, що оперізують пагін, що призводить до в'янення верхньої частини рослини.

У місцях ураження часто спостерігається розтріскування епідермісу, через яке гриб викидає свої спори для подальшого зараження здорових тканин.

У міру розвитку захворювання плями зливаються, охоплюючи значні площі стебла, що візуально проявляється як «омертвіння» кори або стеблової тканини.

При високій вологості на уражених ділянках можна помітити грибний наліт або дрібні чорні цятки — плодові тіла гриба, видимі навіть неозброєним оком.

Розвитку інфекції найбільш сприяє висока вологість повітря та ґрунту, а також наявність частих опадів у критичні фази росту культури.

Оптимальні температурні показники для активного росту грибниці варіюються в діапазоні від +18 до +25 градусів Цельсія.

Густі, погано провітрювані насадження створюють мікроклімат із надмірною вологістю, що різко прискорює процес споруляції та поширення хвороби.

Порушення агротехніки, пов'язане з внесенням надмірних доз азотних добрив, провокує надлишковий ріст м'яких тканин, які стають більш сприйнятливими до гриба.

Пошкодження стебел механічного характеру або викликані шкідниками служать «воротами» для первинного проникнення інфекції всередину рослини.

Хвороба призводить до різкого зниження інтенсивності фотосинтезу, оскільки уражені тканини втрачають хлорофіл і відмирають.

Внаслідок закупорки провідних судин порушується транспорт води та поживних речовин, що викликає передчасне в'янення та загибель пагонів.

У уражених рослин значно знижується загальна врожайність через недорозвиненість плодів та передчасне опадання листя або квіток.

При сильному розвитку захворювання спостерігається масове відмирання вегетативної маси, що робить рослину повністю нежиттєздатною в поточному сезоні.

Крім того, пошкоджені тканини стають осередком для розвитку вторинних бактеріальних інфекцій, що ще більше погіршує фітосанітарний стан поля.

Ключовим методом профілактики є ретельне прибирання та глибоке закладання або знищення всіх рослинних решток, у яких зимує патоген.

Дотримання сівозміни дозволяє перервати цикл розвитку збудника, не допускаючи накопичення інфекційного початку в ґрунті.

Важливим прийомом є вибір сортів, що мають генетичну стійкість до хвороб стебла, що значно знижує ризик зараження.

Рекомендується регулярне прочищення та проріджування насаджень для забезпечення якісної вентиляції, що перешкоджає створенню вологого середовища.

• Застосування системних фунгіцидів у фази активного росту;
• Збалансоване внесення калійно-фосфорних добрив;
• Своєчасна боротьба зі шкідниками, що пошкоджують стебла.