Кладонія

Основним місцем локалізації є стовбури старих дерев, а також скелетні гілки, де кора має глибокі тріщини або застій вологи. Лишайник міцно кріпиться до субстрату, утворюючи щільний покрив.

Ознакою ураження є зміна кольору та структури кори під таломами. Часто під шаром кладонії кора виглядає темнішою та вологішою, ніж на чистих ділянках дерева.

У сухий період нарости кладонії стають ламкими та твердими, тоді як у вологу погоду вони набувають гнучкості. Візуальне домінування цього лишайника свідчить про низьку швидкість росту кори дерева.

Цікавим аспектом є те, що кладонія поширюється поступово, займаючи спочатку невеликі ділянки, які з часом зливаються в єдиний килим, що вкриває значну частину дерева.

З біологічної точки зору, кладонія не є патогеном, що інфікує тканини рослини. Це симбіотичний організм, що складається з гриба та водорості, який використовує дерево виключно як опору.

Хоча лишайник не є паразитом, його присутність в агрономії розглядається як фактор, що негативно впливає на фізіологічний стан деревних насаджень.

Розмноження кладонії відбувається спорами, які переносяться повітряними потоками. При потраплянні на вологу поверхню кори за сприятливих умов вони починають формувати нові колонії.

Цей організм повністю самостійний у питаннях живлення, отримуючи поживні речовини з атмосфери. Тому він не висмоктує соки, але активно конкурує за простір на поверхні стовбура.

Кладонія є показовим епіфітом, що демонструє здатність адаптуватися до різних типів кори, при цьому її розвиток обмежений лише фізичними властивостями субстрату.

Основним фактором розвитку кладонії є підвищена вологість навколишнього середовища. Лишайники найактивніше ростуть у затінених місцях, де сонячне світло не потрапляє на стовбур.

Загущені крони, що перешкоджають циркуляції повітря, створюють ідеальні умови для сталого розвитку колоній цього лишайника на корі дерев.

Дерева з ослабленим ростом кори стають головними об'єктами колонізації. Швидке оновлення зовнішніх тканин дерева є бар'єром, який не дозволяє лишайнику закріпитися надовго.

Висока чистота повітря в районі саду сприяє розвитку кладонії, оскільки вона дуже чутлива до токсичних викидів та атмосферного забруднення.

Наявність ран, тріщин або відмерлої кори надає лишайнику додаткові точки опори для проростання, що пояснює його часту присутність на старих або хворих плодових деревах.

Шкода від кладонії полягає насамперед у механічному перекритті газообміну кори. Покриваючи стовбур щільним шаром, лишайник обмежує доступ кисню до камбію та інших живих тканин дерева.

Під таломами лишайника постійно зберігається волога, що створює сприятливі умови для гнильних процесів та розмноження різноманітних шкідників, наприклад, щитівок або кліщів.

Постійна вологість призводить до розм'якшення кори, яка стає менш стійкою до морозів та температурних перепадів, що може спричинити утворення морозобоїн.

Дерева, суцільно вкриті кладонією, часто демонструють зниження річного приросту та загальну втому через відсутність нормального метаболізму поверхневих тканин.

Хоча сам по собі лишайник не вбиває дерево, він сприяє розвитку вторинних інфекцій, які можуть призвести до серйозного пошкодження саду в довгостроковій перспективі.

Основним методом боротьби є механічне очищення стовбурів від наростів. Це робиться за допомогою щіток із пластиковим або металевим ворсом у періоди високої вологості.

Профілактична побілка вапном з додаванням мідного купоросу або спеціальних фунгіцидів створює захисний бар'єр, який перешкоджає закріпленню спор лишайника на корі.

Регулярне обрізування та проріджування крони дозволяє забезпечити доступ сонячного світла і покращити вентиляцію, що робить середовище непридатним для життя лишайників.

Застосування обприскувань розчинами залізного або мідного купоросу в період спокою дерев дозволяє знищити колонії лишайників, не завдаючи шкоди самому дереву.

Правильна агротехніка, спрямована на підтримку сили росту дерева, забезпечує природне оновлення кори, що є найкращим способом запобігання появі будь-яких епіфітів у саду.