Артонієві лишайники

Їх талом часто має химерні форми, що нагадують стародавні ієрогліфи або знаки письма, що є діагностичною ознакою цієї групи організмів.

Забарвлення може варіюватися від брудно-білого до сірого або жовтуватого, залежно від вологості повітря та рівня освітленості конкретної ділянки стовбура.

Часто ці утворення можна виявити в нижній частині стовбура, де вологість повітря вища, або в місцях розгалуження гілок, де затримується волога.

Поверхня кори під лишайником зазвичай залишається цілою, але тривала присутність епіфітів може призвести до її огрубіння та утворення передчасних тріщин.

Артонієві лишайники (Arthoniales) належать до групи лишайників, які є складними симбіотичними утвореннями гриба та водорості.

З агрономічної точки зору, ці організми не є патогенами в класичному розумінні, оскільки вони не паразитують на тканинах рослини, споживаючи її сік.

Грибний компонент виконує роль каркаса, який міцно утримує весь організм на корі, а водорість забезпечує живлення шляхом фотосинтезу.

Поширення відбувається через мікроскопічні спори або фрагменти слоевища, які легко переносяться вітром на великі відстані в межах саду.

Ці організми є факультативними епіфітами, тому їх розвиток прямо залежить від екологічних умов середовища, а не від стану здоров'я дерева.

Головним фактором, що сприяє розвитку лишайників, є висока вологість повітря та недостатня вентиляція в густих кронах дерев.

Сади, розташовані в низинах або поблизу водойм, створюють ідеальні умови для стабільного зволоження кори, що необхідно для росту та розмноження лишайників.

Тривала затіненість стовбурів перешкоджає швидкому висиханню кори після дощу, що стимулює закріплення спор та розвиток колоній.

Наявність старої, відмерлої кори з численними щілинами слугує ідеальним субстратом, де накопичується пил та волога, сприяючи зростанню епіфітів.

Неправильна агротехніка, зокрема відсутність регулярної обрізки, створює сприятливе мікросередовище для поширення лишайників у всьому саду.

Хоча лишайники не харчуються соками дерева, їх масове поширення може створювати фізичні перешкоди для нормального повітрообміну тканин кори.

Великі колонії слугують затишним місцем для зимівлі шкідників саду, зокрема щитівок, попелиць та кліщів, які знаходять тут захист від зовнішніх факторів.

Велика кількість лишайників на дереві може свідчити про загальне пригнічення рослини або недоліки в догляді, що робить дерево вразливим до інших хвороб.

Візуальна присутність великої кількості лишайників ускладнює своєчасне виявлення інших захворювань кори, наприклад, цитоспорозу чи чорного раку.

У випадках надмірного розростання можливе сповільнення росту молодих пагонів через те, що лишайники частково затінюють кору, блокуючи фотосинтетичну активність.

Основним методом профілактики є підтримання гігієни саду: своєчасне видалення відмерлої кори та проріджування крон для поліпшення провітрювання.

Для видалення вже існуючих утворень використовують механічну зачистку стовбурів спеціальними щітками у вологий період, коли лишайники стають м'якшими.

• Регулярна побілка стовбурів вапняковим молоком для дезінфекції та відлякування шкідників.
• Застосування розчинів залізного купоросу (3-5%) для обприскування штамбів у стані спокою дерева.
• Збалансоване внесення добрив для підвищення стійкості рослин до несприятливих факторів.

Хімічні методи боротьби передбачають використання мідьвмісних фунгіцидів, які при регулярному застосуванні обмежують поширення лишайників у саду.