Вальсовий некроз

Характерною ознакою захворювання є утворення на корі плям червонувато-коричневого або бурого кольору, що злегка вдавлені всередину.

Уражена кора втрачає пружність, починає відмирати та вкривається дрібними поперечними тріщинами, через які гриб виходить назовні.

На поверхні відмерлої кори стають помітними дрібні горбки — пікніди збудника, що свідчить про активну фазу розмноження паразита.

При високій вологості з цих горбків виходять спори у вигляді золотистих або оранжевих спіралеподібних «вусиків», що добре видно неозброєним оком.

Вражені гілки поступово засихають, листя на них жовтіє та передчасно обпадає, при цьому деревина під корою стає темною і неживою.

Збудниками вальсового некрозу є патогенні гриби родини Valsaceae, зокрема представники родів Valsa та Cytospora, що паразитують на корі.

Цей гриб є факультативним паразитом, який веде активний спосіб життя у пошкоджених тканинах кори та камбію деревних порід.

Інфекція зберігається у вигляді міцелію та органів розмноження (пікнід) безпосередньо в омертвілих ділянках кори протягом тривалого часу.

Поширення гриба відбувається спорами, які переносяться краплями дощу, вітром, а також через інструменти садівника при формуванні крони.

Патоген починає активно розвиватися при настанні теплих весняних днів, вражаючи передусім ослаблені тканини, що мають мікротріщини.

Розвитку хвороби сприяють будь-які механічні пошкодження кори, наприклад, від граду, морозів, сонячних опіків або неправильної обрізки.

Надмірна вологість повітря та тривалі опади створюють сприятливе середовище для проростання спор гриба та його поширення по дереву.

Ослаблення імунітету дерева через нестачу поживних речовин або несприятливі умови вирощування робить рослину легкою мішенню для грибків.

Порушення правил догляду, зокрема відсутність належної дезінфекції місць зрізів, суттєво підвищує ризик масового ураження саду.

Густі крони, що погано продуваються вітром, затримують вологу, яка є ключовим фактором для активізації патогена в період вегетації.

Вальсовий некроз завдає значної шкоди садовим культурам, спричиняючи відмирання скелетних гілок та всього дерева загалом.

Хвороба порушує провідну систему рослини, через що припиняється надходження води та поживних речовин до верхівки гілок.

Масове ураження молодих саджанців у розплідниках може призвести до їх повної загибелі та значних фінансових збитків для господарства.

Зменшення асиміляційної поверхні листя через загибель гілок веде до критичного зниження врожайності та погіршення якості товарної продукції.

Сади, що тривалий час не отримують належного захисту від некрозу, стають хронічними джерелами інфекції для прилеглих територій.

Головним заходом боротьби є постійний контроль за станом кори та негайне видалення всіх сухих, уражених гілок з обов'язковою їх утилізацією.

Важливо забезпечити правильний режим живлення та поливу дерев для підвищення їх стійкості до негативних впливів зовнішнього середовища.

Усі місця пошкоджень та зрізів необхідно дезінфікувати розчинами мідьвмісних препаратів та ізолювати садовим варом чи олійною фарбою.

Регулярне обприскування фунгіцидами у критичні фази розвитку рослин допомагає суттєво обмежити поширення спор збудника хвороби.

Побілка стовбурів вапняним розчином восени та навесні захищає кору від перепадів температур, мінімізуючи ризик появи тріщин-воріт для інфекції.