Триходермоз

Першими ознаками ураження є в'янення рослин, що починається з нижніх ярусів листя. Рослина поступово втрачає тургор, стає жовтою і згодом гине, незважаючи на регулярний полив.

При обережному викопуванні хворої рослини видно, що коренева система має коричневий або темно-бурий колір, характерний для некротичних уражень, спричинених гниттям.

За умов високої вологості на поверхні прикореневої зони з'являється специфічний наліт, що має виражений зеленкуватий відтінок. Це свідчить про активне спороутворення патогена в навколишньому середовищі.

Коріння стає крихким, легко відривається від підземної частини, втрачаючи здатність до всмоктування води та мінеральних солей, що призводить до загального виснаження організму рослини.

У таких культур, як нут, захворювання найчастіше проявляється у вигляді плямистостей на коренях, які згодом зливаються, охоплюючи всю кореневу шийку і призводячи до повного відмирання кореня.

Збудником хвороби є ґрунтовий гриб Trichoderma harzianum. Хоча багато видів триходерми застосовуються як біологічні засоби захисту, цей конкретний вид за певних умов стає агресивним паразитом, що вражає кореневу систему.

Це мікроскопічний гриб, який належить до недосконалих грибів. Він характеризується надзвичайно високою швидкістю розмноження та здатністю споживати органічні залишки у ґрунті, де він накопичується у вигляді міцелію та хламідоспор.

Тип хвороби класифікується як коренева гниль. Патоген виділяє специфічні ферменти, які здатні розчиняти клітинні оболонки коренів, перетворюючи тканини на зручне джерело поживних речовин для свого розвитку.

Здатність гриба виживати в несприятливих умовах робить його складним об'єктом для викорінення. Він може перебувати у ґрунті роками, очікуючи на сприятливий для зараження господарів момент.

Особливу небезпеку патоген становить для ослаблених культур, які мають пошкодження кореневої системи або відчувають нестачу поживних речовин, що робить їх беззахисними перед інвазією гриба.

Головним чинником поширення хвороби є надмірна вологість ґрунту. Постійне перезволоження або застій води створюють ідеальну атмосферу для розмноження Trichoderma harzianum.

Температурний режим у межах +20…+28°C стимулює розвиток грибниці. Саме в цей період рослини потребують максимальної уваги, адже патоген найбільш активний у теплих та вологих ґрунтах.

Кислотність ґрунту відіграє критичну роль; на кислих ґрунтах патогенні властивості гриба проявляються значно яскравіше через зниження природного імунітету більшості сільськогосподарських культур.

Недотримання правил сівозміни призводить до накопичення інфекції в ґрунті. Особливо небезпечно висівати нут після культур, що мають схильність до подібних кореневих гнилей.

Механічне пошкодження коренів під час міжрядної обробки або через шкідників відкриває «ворота» для проникнення гриба в тканини, що прискорює процес розвитку захворювання.

Хвороба завдає значних економічних збитків через масову загибель сходів. Уражені посіви часто потребують пересіву, що призводить до додаткових витрат на насіння та пальне.

Навіть при частковому ураженні рослин спостерігається значне зниження врожайності. Втрати проявляються у зменшенні маси тисячі насінин та зниженні їхньої якості, особливо у таких культур, як нут.

Патоген виснажує ґрунт, заповнюючи його своєю біомасою, що перешкоджає нормальному розвитку корисних мікроорганізмів, які відповідають за фіксацію азоту та мінеральне живлення.

Кореневі гнилі негативно впливають на розвиток бобів, роблячи їх схильними до хвороб, що поширюються на наступні генерації через заражене насіння, яке стає джерелом вторинної інфекції.

Тривале перебування гриба на полі робить його хронічно хворим, що змушує агрономів відмовлятися від вирощування високорентабельних бобових культур на тривалий період.

Ефективним методом є дотримання сівозміни, в якій нут повертається на попереднє поле не раніше ніж через 3–4 роки, що перериває життєвий цикл патогенного гриба.

Обов'язковим заходом є протруєння насіння перед посівом якісними фунгіцидами, які мають системну дію і захищають молодий росток від інфекцій, що знаходяться у ґрунті.

Регулювання кислотності ґрунту шляхом вапнування створює менш сприятливі умови для розвитку патогенної мікрофлори та підвищує загальний рівень здоров'я рослин.

Важливо забезпечити оптимальний режим поливу, не допускаючи застою води, та проводити дренажні роботи на ділянках, схильних до перезволоження, що значно знижує ризики інфекції.

Для зміцнення рослин необхідно збалансувати живлення, вносячи мікроелементи, які підвищують опірність тканин кореня до дії ферментів гриба та зміцнюють стійкість до стресових факторів.