Склеротиніоз

Первинні симптоми проявляються у вигляді водянистих плям на стеблах, листках або коренях, які швидко темніють і стають джерелом ураження.

Характерною ознакою є поява білого ватоподібного нальоту (міцелію), що згодом ущільнюється і трансформується у чорні склероції гриба.

Уражені ділянки рослин втрачають тургор і відмирають, що часто призводить до в’янення та повної загибелі цілого куща або окремих частин.

Якщо інфекція локалізується на прикореневій частині, рослина часто переламується, що спричиняє вилягання посівів та значні втрати врожаю на полі.

При високій вологості на місці ураження можуть утворюватися дрібні краплі рідини, які містять активні спори гриба, що розносяться вітром.

Збудником хвороби є гриби роду Sclerotinia, зокрема найпоширеніший вид Sclerotinia sclerotiorum. Це факультативний паразит, який здатний інфікувати сотні видів вищих рослин.

Тип хвороби — некротична гниль тканин. Збудник формує склероції — щільні чорні утворення, що є головним джерелом збереження інфекції у ґрунті протягом багатьох років.

Життєвий цикл гриба включає розвиток грибниці та утворення апотеціїв, що викидають величезну кількість аскоспор у навколишнє середовище.

Гриб виділяє спеціальні ферменти, які розчиняють клітинні стінки рослин, перетворюючи їхні тканини на м'яку масу, що сприяє подальшому проникненню міцелію.

Серед культур-господарів переважають соняшник, ріпак, соя, бобові та овочеві культури, які найбільше страждають від цього патогену.

Основними умовами для активного поширення інфекції є підвищена вологість повітря та ґрунту, особливо в критичні фази розвитку рослин.

Температурний діапазон +15...+25 °C є найбільш сприятливим для швидкого проростання склероціїв та розвитку грибниці в тканинах господаря.

Загущені посіви створюють мікроклімат із високою вологістю та слабкою циркуляцією повітря, що значно прискорює темпи інфікування здорових рослин.

Часті опади в період цвітіння є вирішальним фактором для масового викиду аскоспор, які активно поширюються на великі відстані.

Наявність у ґрунті великої кількості пожнивних решток попередніх врожаїв створює потужний інфекційний фон, що провокує ранній початок хвороби.

Головна небезпека полягає у суттєвому зменшенні маси врожаю через руйнування провідної системи рослин та передчасне відмирання листкового апарату.

Насіння, зібране з інфікованих полів, має значно нижчі посівні якості та може бути заражене склероціями, що ускладнює його зберігання.

Під час зберігання овочів та коренеплодів склеротиніоз викликає «білу гниль», здатну знищити весь обсяг продукції у сховищах протягом короткого терміну.

Хвороба негативно впливає на якісні показники сировини, зокрема на вміст олії в насінні соняшника та ріпаку, що знижує його ринкову ціну.

Боротьба зі склеротиніозом вимагає великих фінансових витрат на фунгіциди та ретельної організації сівозміни, що обмежує вибір культур.

Стратегія захисту базується на поєднанні агротехнічних та хімічних заходів, де головним є дотримання сівозміни з інтервалом у 5–7 років.

Важливо забезпечити ретельне прибирання рослинних решток та проведення глибокої оранки, що перешкоджає проростанню склероціїв на поверхні.

Застосування фунгіцидів під час цвітіння є найбільш ефективним способом контролю, оскільки це блокує проникнення аскоспор у тканини.

Використання стійких гібридів допомагає значно зменшити поріг шкідливості хвороби навіть за несприятливих погодних умов.

• Регулярний моніторинг посівів на наявність перших ознак хвороби.
• Контроль чисельності комах-шкідників, що пошкоджують стебла.
• Використання якісного, відкаліброваного посівного матеріалу.