Полімікса бурякова

Оскільки паразит локалізується у корінні, симптоми ураження самою поліміксою візуально майже непомітні до моменту розвитку вірусної інфекції.

Головним проявом є характерна «бородатість» коренеплодів, викликана надмірним розгалуженням дрібних бічних коренів, що є наслідком вірусної інфекції, перенесеної поліміксою.

На зрізі коренеплодів часто можна виявити потемніння судинних пучків, які набувають коричневого або темно-бурого забарвлення.

Рослини виглядають пригніченими, мають хлоротичне листя, відстають у розвитку та часто в'януть навіть за умови достатнього зволоження.

Уражені посіви характеризуються нерівномірністю, з частими «лисинами» через загибель проростків на ранніх стадіях розвитку.

Полімікса бурякова (Polymyxa betae) — це облігатний ґрунтовий паразит, що належить до відділу Plasmodiophoromycota. Цей мікроорганізм веде внутрішньоклітинний спосіб життя у кореневій системі рослин-господарів.

Найбільша небезпека цього патогена полягає в тому, що він є природним переносником вірусу некротичного пожовтіння жилок (BNYVV), який провокує розвиток небезпечного захворювання — ризоманії.

Життєвий цикл включає утворення зооспор, які завдяки джгутикам здатні рухатися у ґрунтовій волозі та знаходити коріння рослин.

Після потрапляння в тканини кореня паразит утворює спорангії, а згодом — цистосоруси (покоячі спори), здатні виживати у ґрунті протягом багатьох років навіть без рослини-господаря.

Основним колом ураження є представники родини Лободові (Amaranthaceae), зокрема цукровий, кормовий та столовий буряк, а також бур'яни, наприклад, лобода біла.

Полімікса бурякова потребує високого рівня вологості ґрунту для активного пересування своїх зооспор та успішного зараження кореневої системи.

Оптимальна температура для розвитку патогена становить +15...+25 градусів Цельсія, що повністю збігається з фазою активної вегетації буряків.

Застій води, переущільнення ґрунту та поганий дренаж значно підвищують швидкість поширення інфекції по площі поля.

Патоген механічно переноситься разом із часточками ґрунту, що залишаються на колесах техніки, сільськогосподарському інвентарі або під час перенесення ґрунту дощовими потоками.

Наявність у ґрунті органічних решток та висока кислотність середовища сприяють тривалому зберіганню спор у стані спокою.

Шкідливість Polymyxa betae полягає у величезних втратах врожаю, які можуть сягати 50–80% у разі інтенсивного зараження поля вірусом ризоманії.

Окрім втрати врожайності, значно падає вміст цукру в коренеплодах, що робить сировину економічно невигідною для переробної промисловості.

Інфіковані поля стають епізоотичними вогнищами, на яких вирощування звичайних сортів стає неможливим на довгі роки.

Поширення хвороби призводить до значних фінансових збитків через необхідність переходу на дорожче насіння стійких гібридів.

Також спостерігається зниження лежкості коренеплодів, які при зберіганні в буртах швидко піддаються гниттю через ослаблений імунітет рослин.

Найефективнішим методом захисту є використання стійких до ризоманії гібридів цукрового буряка, що мінімізує вплив патогена на продуктивність.

Важливо дотримуватися сівозміни та не повертати цукровий буряк на одне й те саме поле раніше ніж через 5–7 років.

Проведення меліоративних робіт та поліпшення дренажу ґрунту допомагає зменшити ризик виникнення зон надмірної вологості, потрібних для патогена.

Необхідно проводити ретельне очищення сільськогосподарської техніки перед виїздом з уражених ділянок на «чисті» поля.

Боротьба з бур'янами родини Лободові, які можуть виступати резерваторами інфекції, є обов'язковим елементом агротехнічних заходів.