Біла гниль деревини (плевротоз)

Найпершим зовнішнім проявом хвороби є поява грибних плодових тіл у формі лійки або язика, які часто мають світле забарвлення. Вони зазвичай з'являються на місцях старих ран або біля основи дерева.

Всередині ураженої деревини спостерігається інтенсивний розвиток міцелію, який заповнює міжклітинні простори. Деревина при цьому втрачає щільність, стає вологою і набуває світлого, майже білого кольору.

З часом уражені ділянки стовбура стають крихкими, що призводить до відламування великих скелетних гілок під час сильного вітру чи під вагою снігу.

Листя на зараженому дереві дрібнішає, передчасно жовтіє та опадає. Верхівки пагонів можуть поступово засихати через припинення надходження поживних речовин від коренів.

У пізніх стадіях хвороби дерево візуально виглядає пригніченим, кора на ньому розтріскується, оголюючи уражену серцевину, що стає вразливою до вторинних інфекцій.

Збудниками хвороби є гриби з родини Pleurotaceae, зокрема глива звичайна (Pleurotus ostreatus). Хоча ці гриби є відомими їстівними видами, в саду вони поводяться як небезпечні дереворуйнівні патогени.

Гриб є базидіальним сапротрофом, що здатний активно руйнувати лігнін та целюлозу в тканинах дерева. Виділяючи специфічні ферменти, міцелій гриба розм'якшує деревину, перетворюючи її на пухку масу.

Патоген проникає всередину стовбура через тріщини, морозобоїни або місця неправильного зрізу гілок. Після проникнення він розростається вглиб провідних тканин, порушуючи життєдіяльність рослини.

На поверхні стовбурів гриб утворює характерні плодові тіла, які з'являються групами. Спори, що виділяються плодовими тілами, розносяться вітром на великі відстані, заражаючи нові насадження.

Біологія гриба дозволяє йому роками перебувати всередині дерева, повільно поїдаючи деревину, поки дерево не втратить стабільність або не загине повністю.

Для активного росту грибниці плевротових грибів необхідна підвищена вологість навколишнього середовища. Опади та тумани сприяють швидшому утворенню плодових тіл та розсіюванню спор.

Температурний режим у межах від +15 до +25 градусів за Цельсієм є найбільш сприятливим для ферментативної діяльності гриба всередині тканин дерева.

Ослаблені дерева, які мають механічні пошкодження кори, є найбільш вразливими до інвазії. Будь-який розрив тканин стає відкритими дверима для спор патогену.

Загущені посадки, де спостерігається застій повітря, створюють стабільні умови для розвитку інфекції, навіть якщо початковий рівень зараження був мінімальним.

Важливим фактором поширення є наявність старих пнів, які залишаються після видалення дерев — вони слугують постійним осередком для спороношення грибів.

Головна небезпека полягає в тому, що біла гниль руйнує внутрішню структуру стовбура, що робить дерево небезпечним для оточення через ризик раптового падіння.

Патоген призводить до поступової загибелі плодових дерев, що неможливо зупинити консервативними методами на пізніх етапах розвитку захворювання.

Хвороба знижує морозостійкість дерев, роблячи їх більш вразливими до зимових пошкоджень та інших хвороб, що значно скорочує термін життя саду.

Економічно вирощування саду стає недоцільним при масовому ураженні, оскільки продуктивність таких дерев стрімко падає, а витрати на лікування стають вищими за дохід.

Заражене дерево стає джерелом спор для всієї ділянки, що ставить під загрозу здоров'я молодих та здорових насаджень навколо нього.

Профілактика починається з якісного догляду: своєчасна обрізка гілок з обов'язковою обробкою місць зрізів садовим варом або спеціальними фунгіцидними пастами.

Важливо уникати травмування кори при обробітку ґрунту та догляді за деревами, щоб мінімізувати кількість точок можливого проникнення патогену.

• Повне видалення та спалювання уражених частин дерева.
• Регулярна дезінфекція інструментів після роботи з зараженими деревами.
• Підтримання високого рівня агрофону для зміцнення імунітету рослин.
• Видалення пнів та залишків гнилої деревини з території саду.

При виявленні плодових тіл слід негайно їх видаляти, проте це є лише тимчасовим заходом, оскільки міцелій залишається всередині деревини.

Якщо ступінь ураження стовбура перевищує 30% його площі, дерево рекомендується видалити разом із кореневою системою, щоб запобігти подальшому розповсюдженню інфекції.