Феосферійна плямистість

Симптоми хвороби проявляються у вигляді округлих або овальних плям на листках, піхвах листків та іноді на колоскових лусках уражених рослин.

У центрі плям з часом формується світлий наліт або зона некрозу, яка оточена більш темним, часто жовтуватим або коричневим обідком.

На відмерлих тканинах рослини в епідермісі чітко проступають дрібні чорні крапки — це плодові тіла гриба (псевдотеції), що розвиваються під час спороношення.

За умов підвищеної вологості плями можуть зливатися, спричиняючи передчасне пожовтіння та засихання листкової пластинки, що характерно для пізніх стадій хвороби.

Діагностика часто ускладнюється тим, що візуальні ознаки схожі з іншими видами плямистостей, тому для точного визначення потрібен лабораторний аналіз.

Збудником хвороби є сумчасті гриби, що належать до родини Phaeosphaeriaceae, найвідомішим представником якої є Phaeosphaeria nodorum.

Цей патоген є вузькоспеціалізованим паразитом, що уражає переважно зернові культури, такі як пшениця, ячмінь, жито та різні види дикорослих злаків.

Гриб здатний зберігатися в ґрунті на рослинних рештках, у насіннєвому матеріалі, а також на озимих культурах протягом осінньо-зимового періоду.

Цикл розвитку включає утворення аскоспор, які переносяться вітром на значні відстані, та пікноспор, що розповсюджуються краплями дощу всередині посіву.

Патоген має високу генетичну мінливість, що дозволяє йому адаптуватися до різних кліматичних зон та долати часткову стійкість сортів.

Розвитку феосферійної плямистості сприяє тепла та волога погода з частими опадами у період активного росту зернових культур.

Оптимальна температура для проростання спор гриба знаходиться в діапазоні від +15 до +25 градусів Цельсія при високій відносній вологості повітря.

Загущені посіви, а також ділянки з надмірним внесенням азотних добрив створюють сприятливий мікроклімат для швидкого розповсюдження інфекції.

Наявність крапельно-рідкої вологи на листках протягом тривалого часу є критичним чинником для впровадження міцелію гриба в тканини рослини.

Ранні строки сівби озимих та відсутність сівозміни сприяють накопиченню інфекційного фону на полях, збільшуючи ризик епіфітотій.

Основна шкідливість хвороби полягає у суттєвому зниженні площі асиміляційної поверхні листків, що безпосередньо відбивається на продуктивності фотосинтезу.

У результаті ураження порушується процес наливу зерна, що призводить до зменшення маси тисячі зерен та зниження їх виповненості.

Сильний розвиток плямистостей на ранніх етапах вегетації може викликати передчасну загибель листків та значне зрідження посівів.

Хвороба негативно впливає на якість врожаю, знижуючи вміст білка та клейковини, а також погіршуючи борошномельні та хлібопекарські властивості зерна.

При ураженні колоса гриб може призводити до утворення щуплого зерна та зниження загальної врожайності культури на 10–30% і більше залежно від умов року.

Основною мірою захисту є суворе дотримання сівозміни, що виключає повернення зернових культур на колишнє поле раніше, ніж через 2–3 роки.

Важливим прийомом є якісне загортання пожнивних решток у ґрунт та глибока оранка, що сприяє швидкій мінералізації зараженого матеріалу.

Використання стійких або толерантних сортів зернових культур дозволяє суттєво обмежити розповсюдження патогена в агроценозах.

Застосування фунгіцидів у фази виходу в трубку та появи прапорцевого листка ефективно пригнічує розвиток інфекції та захищає верхні листки рослини.

Протруювання насіння якісними фунгіцидними препаратами перед сівбою необхідне для запобігання перенесенню інфекції через насіннєвий матеріал.