Метаносарцини

Важливо розуміти, що Methanosarcinales (метаносарцини) не є збудниками хвороб рослин. Це група архей, які живуть в умовах суворої анаеробіози.

Вони є частиною складної ґрунтової екосистеми та спеціалізуються на деградації органічних сполук, перетворюючи їх на метан.

Ці організми не мають фітопатогенних здібностей і жодним чином не атакують вегетативні органи чи коріння сільськогосподарських культур.

В агрономічному середовищі їх іноді помилково відносять до патогенів через їхню асоціацію із заболоченими ділянками, де рослини дійсно хворіють.

Вони належать до домену Археї і відіграють важливу роль у колообігу вуглецю, не завдаючи шкоди врожаю.

Розвиток метаносарцин можливий лише за відсутності вільного кисню. Вони є типовими мешканцями анаеробних ніш у ґрунті.

Найкращі умови для них створюються на перезволожених ґрунтах, де вода витісняє повітря з пор ґрунту.

Надмірне ущільнення ґрунту та відсутність дренажу сприяють їхньому швидкому розмноженню та активній життєдіяльності.

Наявність великої кількості свіжої органіки, яка не встигає розкладатися аеробними бактеріями, створює сприятливий субстрат.

Для пригнічення їхньої активності необхідно забезпечити активну циркуляцію повітря в ґрунтовому профілі.

Прямої шкоди рослинам метаносарцини не приносять. Проте їхня присутність — це тривожний сигнал для агронома щодо стану ґрунту.

В умовах, де розвиваються ці археї, рослини страждають від кисневого голодування, що призводить до загального пригнічення їхнього розвитку.

Висока концентрація метану та продуктів анаеробного розкладу може пригнічувати активність корисної аеробної мікрофлори.

Основна небезпека полягає у фізичних умовах ґрунту, які спричиняють загибель кореневої системи через відсутність дихання.

Аграрій має розглядати метаносарцини як індикатор необхідності проведення меліоративних заходів на полі.

Боротьба з надлишком метаногенів полягає у зміні фізичних параметрів ґрунту в бік аерації.

• Покращення дренажу для відведення зайвої вологи з прикореневої зони.
• Глибоке розпушування ґрунту для відновлення газообміну між ґрунтом та атмосферою.
• Уникнення надмірного поливу на важких запливаючих ґрунтах.
• Правильна організація сівозміни для забезпечення біологічного розпушування коренями рослин.
• Регулювання рівня гумусу шляхом внесення зрілого компосту замість свіжої органіки у вологих умовах.