Ліхіноміцети

Ліхіноміцети (Lichinomycetes) належать до класу аскоміцетів і є унікальними організмами, що існують у формі лишайників. Це складні симбіотичні асоціації, де грибний компонент співіснує з ціанобактеріями.

Важливо наголосити: у сучасному розумінні вони не є патогенами сільськогосподарських культур. Вони не уражають живі тканини рослин, не спричиняють гниття чи некрози і не висмоктують поживні речовини.

Ці організми використовують кору дерев виключно як фізичну опору (субстрат). Вони отримують енергію завдяки фотосинтезу своїх симбіонтів та вбиранню вологи з атмосфери.

У природі ліхіноміцети відіграють важливу екологічну роль, сприяючи руйнуванню мінеральних поверхонь та створенню первинного ґрунту.

Плутанина щодо їхньої «патогенності» виникає через візуальну присутність на старих або занедбаних деревах, де здоров’я рослини вже підірване іншими факторами.

Розвиток ліхіноміцетів залежить від високої вологості повітря та стабільності зовнішнього середовища. Вони надають перевагу ділянкам, які добре освітлюються сонцем протягом дня.

Вони вкрай чутливі до забруднення повітря важкими металами та діоксидом сірки. Тому їх велика кількість свідчить про чисте повітря в агроценозі, що є позитивним показником екології.

Найбільш активно вони розмножуються на корі, яка тривалий час не оновлювалася. Старі, потріскані штамби є ідеальним місцем для прикріплення міцелію.

Температурні коливання не є критичними для цих організмів. Вони мають високу стійкість до висихання, входячи у стан спокою на тривалий час.

Відсутність регулярних агротехнічних заходів, таких як очищення кори, створює сприятливі умови для накопичення біомаси лишайників у плодових насадженнях.

Прямої шкоди врожаю ліхіноміцети не завдають. Вони не блокують провідні пучки рослини і не отруюють її тканини продуктами своєї життєдіяльності.

Однак вони можуть створювати мікросховища для комах-шкідників. У поглибленнях та під лусочками лішайників часто ховаються щитівки, кліщі та гусениці плодожерок.

Наявність густого нальоту на штамбі може створювати психологічне занепокоєння у садівника, сигналізуючи про відсутність належного догляду за насадженнями.

Надмірне розростання лишайників може бути непрямим індикатором того, що дерево перейшло у стадію старіння або має пригнічену імунну систему через брак догляду.

Боротьба з ними — це радше питання санітарії саду, спрямоване на покращення загального вигляду та зменшення місць для перезимівлі шкідників.

Профілактичні заходи є найбільш ефективними для контролю присутності ліхіноміцетів. Регулярна механічна зачистка кори — основний метод догляду.

Використання вапняного молока (побілка) для стовбурів дерев допомагає змінити рівень pH на поверхні кори, що робить її непридатною для розростання лишайників.

Своєчасне проведення формувальної та санітарної обрізки покращує мікроклімат у кроні, знижуючи рівень вологості, що обмежує поширення епіфітів.

Застосування мідьвмісних препаратів під час ранньовесняного промивного обприскування дозволяє ефективно очистити поверхню штамбів від сторонньої мікрофлори.

Комплексний підхід, що включає підживлення для активізації росту кори, є найнадійнішим способом зменшити кількість лишайників на деревах.