Склероціальна гниль рису

Перші ознаки ураження стають помітними на нижніх частинах стебел у вигляді темних плям, що поступово поширюються вгору.

Усередині стебла, у місцях ураження, можна помітити дрібні чорні крапки — це склероції гриба, що є ключовим індикатором для визначення хвороби.

Листя поступово жовтіє, втрачає тургор і передчасно відмирає, що значно послаблює енергію росту всієї рослини.

Уражені стебла стають крихкими, що часто призводить до вилягання посівів перед початком збирання зерна.

При високій вологості повітря на поверхні уражених ділянок формується сіруватий наліт, що свідчить про активну фазу спороношення патогену.

Збудником цієї хвороби є гриб Helminthosporium sigmoideum, який відомий також під назвою Magnaporthe salvinii. Він є небезпечним патогеном, що спеціалізується на ураженні рису.

Основним джерелом інфекції є склероції, які залишаються в ґрунті або на рештках рослин після збирання врожаю. Вони дуже витривалі до низьких температур та відсутності вологи.

Гриб розвивається шляхом утворення міцелію, який проникає в тканини стебла рису, руйнуючи їх структуру. На пізніх етапах патоген формує нові склероції для подальшого розмноження.

Поширення збудника відбувається через воду при затопленні чеків, а також за допомогою конідій, які розносяться потоками повітря.

Біологічна стійкість цього гриба робить його одним із найбільш складних об'єктів для фітосанітарного контролю у рисових сівозмінах.

Розвитку хвороби сприяє температура повітря в межах +25…+30°C, яка є типовою для періоду активної вегетації рису.

Постійне затоплення чеків без періодичного просушування ґрунту створює ідеальні умови для проростання склероціїв та інфікування стебел.

Надмірна кількість азотних добрив призводить до посиленого росту тканин, які стають більш вразливими до проникнення інфекції.

Загущені посіви створюють мікроклімат із високою вологістю, що затримує росу та краплі води на рослинах, сприяючи швидкому розповсюдженню спор.

Наявність механічних пошкоджень стебел, спричинених комахами-шкідниками, відкриває "ворота" для швидкого потрапляння гриба всередину рослини.

Хвороба безпосередньо впливає на налив зерна, що призводить до значного зниження врожайності та погіршення якості готової продукції.

Через руйнування тканин стебла рис вилягає, що створює великі труднощі для механізованого збирання врожаю та спричиняє додаткові втрати зерна.

Інфіковані рослини стають менш стійкими до інших патогенів, що може спричинити комплексне ураження посівів.

Склероції, що накопичуються у ґрунті, стають джерелом хронічної інфекції на наступні роки, вимагаючи великих ресурсів на очищення полів.

Економічні збитки складаються з недобору врожаю, втрати якості зерна та витрат на проведення додаткових захисних заходів.

Використання сортів рису, що мають високу стійкість до патогену, є найефективнішим способом запобігання поширенню хвороби.

Якісна глибока оранка ґрунту дозволяє перевернути пласт та заглибити рослинні рештки зі склероціями на глибину, де їх проростання обмежене.

Дотримання сівозміни, де рис чергується з культурами, які не є господарями для гриба, допомагає зменшити запас інфекції на полі.

Впровадження режиму періодичного просушування рисових чеків дозволяє дещо обмежити активність гриба завдяки зміні водного балансу.

Профілактичне обприскування фунгіцидами системної дії допомагає зупинити розповсюдження інфекції на ранніх стадіях розвитку хвороби.