Фузаріозне в'янення гороху

Перші симптоми часто стають помітними у фазі цвітіння. Рослини починають жовтіти з нижніх ярусів листя, яке поступово скручується, в'яне та повністю засихає.

При детальному огляді кореневої шийки спостерігається потемніння тканин та наліт рожевого кольору, що є ознакою активного спороношення гриба.

У поперечному розрізі стебла чітко видно коричневе забарвлення судинних пучків, що свідчить про глибоке ураження провідної системи патогеном.

Хворі рослини виглядають кволими та значно відстають у рості від здорових екземплярів, що часто призводить до їх повної загибелі до початку формування бобів.

У разі раннього ураження сходи гороху можуть гинути ще на етапі проростання або одразу після появи на поверхні ґрунту, що провокує розрідженість посівів.

Збудником захворювання є гриб Fusarium oxysporum f. sp. pisi, що належить до класу недосконалих грибів. Цей патоген характеризується високою стійкістю до несприятливих умов завдяки утворенню хламідоспор у ґрунті.

Гриб проникає в рослину переважно через кореневу систему, після чого розвивається в судинній системі, блокуючи рух води та поживних речовин від коренів до надземної частини гороху.

Інфекція може переноситися з насіннєвим матеріалом, який був зібраний з уражених посівів, а також механічним шляхом через ґрунт на техніці або інструментах.

Збудник здатний роками виживати в ґрунті, використовуючи органічні рештки як субстрат, що робить його вкрай важким для викорінення об'єктом у сівозміні.

Раса 1 є спеціалізованим патотипом, який вражає саме культуру гороху, спричиняючи характерне судинне в'янення та подальшу загибель рослин.

Розвитку хвороби сприяють помірно теплі температури ґрунту, оптимальними є показники в межах +20…+25 градусів за Цельсієм.

Чергування надмірного зволоження з періодами посухи створює стресові умови, які значно знижують опірність гороху до грибкової інфекції.

Кислий ґрунт є сприятливим середовищем для розвитку грибів роду Fusarium, тому на полях з низьким рівнем pH ризик ураження значно вищий.

Надмірна концентрація інфекції в ґрунті виникає при порушенні сівозміни, зокрема при вирощуванні гороху на одному місці частіше, ніж раз на 5–6 років.

Наявність у ґрунті шкідників, що пошкоджують коріння, створює додаткові шляхи для швидкого проникнення патогена в тканини рослини.

Фузаріозне в'янення вважається однією з найбільш деструктивних хвороб гороху, що може спричинити втрату 30–80% загального врожаю на сильно уражених ділянках.

Окрім прямого недобору продукції, хвороба негативно впливає на якісні показники насіння, роблячи його непридатним для подальшого посіву через низьку схожість.

Зараження поля фузаріозом вимагає виведення ділянки з обороту бобових культур на тривалий час, що змінює економічну стратегію господарства.

Ураження вегетативної маси призводить до зниження кормової цінності гороху, що є критичним при вирощуванні культури на зелений корм.

Збільшення витрат на фунгіциди та захисні заходи значно здорожує собівартість отриманої продукції, знижуючи рентабельність вирощування бобових.

Дотримання сівозміни є основним заходом: горох слід повертати на поле не раніше ніж через 7 років, надаючи перевагу зерновим культурам як найкращим попередникам.

Використання сортів гороху, що мають генетичну стійкість до фузаріозного в'янення, є найбільш ефективним способом уникнути поширення інфекції.

Передпосівна обробка насіння (протруювання) ефективними фунгіцидними препаратами суттєво зменшує ризик зараження проростків ґрунтовою інфекцією.

• Внесення достатньої кількості мінеральних добрив, особливо фосфору та калію, для зміцнення імунітету.
• Вапнування кислих ґрунтів для створення умов, непридатних для розвитку патогена.
• Ретельне знищення рослинних решток після збирання врожаю для зменшення кількості спор у ґрунті.

Моніторинг стану посівів та вчасна ізоляція осередків захворювання допомагають локалізувати поширення гриба на великих площах.