Циліндрокладіозна коренева гниль

Першими ознаками ураження є хлороз та пожовтіння нижніх листків, що з часом переходить у загальне в’янення всієї вегетативної маси рослини.

Коренева система при візуальному огляді демонструє ознаки некрозу: коріння чорніє, стає м'яким та втрачає свою механічну міцність.

В умовах високої вологості на підземних частинах рослин з'являється характерний наліт міцелію, який може мати білуватий або сіруватий колір.

У посіві люцерни хвороба проявляється появою осередків, де рослини виглядають пригніченими та поступово гинуть, залишаючи «лисини» на полі.

Уражені тканини кореня часто стають ламкими, що ускладнює процес збирання врожаю та призводить до суттєвих втрат зеленої маси.

Збудником цієї хвороби є гриб Calonectria crotalariae, який відомий своєю здатністю довго виживати у ґрунті завдяки утворенню стійких мікросклероціїв.

Патоген є ґрунтовим мікроміцетом, що вражає судинну систему кореневої шийки та основного кореня рослини-господаря.

Гриб активно поширюється разом із зараженими рештками рослин та інструментами, які використовуються для обробітку ґрунту.

Життєвий цикл гриба включає стадію утворення конідій, які легко переносяться водою під час поливу або інтенсивних опадів на сусідні ділянки поля.

Біологічна стійкість патогену робить його небезпечним для багатьох видів культурних рослин у різних кліматичних зонах.

Основними умовами для інтенсивного розвитку патогену є тривале перезволоження ґрунту та відсутність належного дренажу на ділянках.

Найбільш сприятливою для гриба є температура ґрунту в діапазоні +22…+26°C, що відповідає активному періоду росту сільськогосподарських культур.

Систематичне порушення правил сівозміни, зокрема вирощування бобових після бобових, значно накопичує інфекційний матеріал у ґрунті.

Ущільнення ґрунту та порушення його повітряного режиму сприяють розвитку гриба, оскільки патоген краще почувається в анаеробних або напів-анаеробних умовах.

Наявність шкідників, які травмують корені, таких як нематоди, значно полегшує проникнення гриба всередину тканин рослини.

Захворювання викликає масову загибель рослин, що призводить до значного зниження густоти стояння посіву та загальної продуктивності поля.

Уражені культури, зокрема люцерна, втрачають здатність до накопичення поживних речовин, що знижує їхню зимостійкість та стійкість до посухи.

Пошкодження кореневої системи веде до погіршення якості корму та зниження вмісту корисних мікроелементів у біомасі рослин.

Економічні втрати фермерів обумовлені необхідністю частого пересіву площ та значними витратами на проведення захисних фунгіцидних обробок.

Тривале перебування гриба у ґрунті обмежує вибір культур для майбутніх сівозмін, що робить господарювання менш гнучким.

Використання здорового посівного матеріалу та ретельний контроль якості насіння перед сівбою є ключовими методами стримування поширення хвороби.

Застосування сівозміни, яка виключає повернення чутливих культур на одне поле раніше ніж через 4–5 років, дозволяє знизити рівень інфекції.

Покращення агротехнічних умов, таких як боротьба з бур'янами та забезпечення належного дренажу, мінімізує ризик застійних явищ у ґрунті.

Використання хімічних фунгіцидів для обробки насіння або ґрунту в осередках ураження дозволяє контролювати розвиток гриба на ранніх стадіях.

• Проведення моніторингу посівів для виявлення первинних симптомів.
• Знищення рослинних решток шляхом глибокої оранки.
• Використання стійких до гнилей сортів люцерни.
• Боротьба з ґрунтовими шкідниками, що травмують коріння.