Ріжки

Найперша ознака появи інфекції — це виділення крапель липкої солодкої рідини на колоссях під час цвітіння. Ця «медвяна роса» вказує на активне конідіальне спороношення гриба на полі.

При дозріванні зерна на місці уражених квіток добре помітні чорно-фіолетові вигнуті утворення — ріжки. Вони виступають за межі колоскових лусок і мають тверду консистенцію.

У посівах спориння найчастіше проявляється вогнищами, оскільки спори поширюються переважно на сусідні рослини вітром або комахами-запилювачами.

Під час збирання врожаю склероції легко випадають з колосків, забруднюючи ґрунт та зернову масу, що проходить через комбайн.

Відсутність здорового зерна в уражених колосках призводить до зниження загальної маси врожаю, що помітно при візуальному огляді ділянок.

Збудником хвороби є сумчастий гриб Claviceps purpurea з родини Clavicipitaceae. Цей патоген спеціалізується на ураженні зав’язі квіток жита, пшениці, ячменю та багатьох дикорослих злаків.

У життєвому циклі гриба ключову роль відіграють склероції (ріжки) — темно-фіолетові утворення, які заміщують зерно в колосі. Вони є джерелом інфекції, перезимовуючи у ґрунті або разом із посівним матеріалом.

Навесні склероції проростають, утворюючи плодові тіла з аскоспорами. Останні розносяться вітром на квітки злаків, де проростають, проникаючи всередину зав'язі рослини-господаря.

На початковій стадії ураження з уражених квіток виділяється «медвяна роса», яка містить безліч конідій гриба. Ця рідина активно приваблює комах, що сприяє подальшому розповсюдженню інфекції по полю.

В кінці циклу грибниця в зав’язі ущільнюється, утворюючи новий склероцій, що завершує процес розвитку патогена і готує його до наступного сезону.

Для розвитку інфекції критично важливою є висока вологість повітря та помірні температури в період цвітіння злаків. Опади у цей час сприяють масовому проростанню спор.

Затяжне цвітіння культур, що виникає через мінливі погодні умови або нерівномірні сходи, значно підвищує ризик масового ураження посівів патогеном.

Наявність дикорослих злакових трав у посівах та на узбіччях полів створює сприятливе середовище для постійного накопичення та перенесення інфекції.

Недостатня агротехнічна культура, зокрема відсутність сівозміни, призводить до того, що велика кількість склероціїв накопичується у верхньому шарі ґрунту, забезпечуючи зараження нових посівів.

Мінімальна обробка ґрунту часто сприяє тому, що склероції залишаються на поверхні, де вони легше проростають навесні.

Головна загроза спориньї полягає у накопиченні в ріжках небезпечних алкалоїдів. Це робить зерно отруйним для людей та сільськогосподарських тварин при вживанні.

Використання кормів, забруднених склероціями, викликає важкі отруєння — ерготизм, що призводить до гангренозних явищ, конвульсій та загибелі тварин.

Економічні збитки зумовлені не лише прямими втратами врожаю, а й необхідністю ретельного очищення та сортування зернової маси, що значно підвищує собівартість продукції.

Поражене зерно має дуже низькі показники схожості, тому використання його як насіннєвого матеріалу неприпустиме навіть після часткового очищення.

У міжнародній торгівлі зерном існують суворі норми вмісту ріжків, і перевищення цих показників призводить до відмови у прийманні партії на елеватори.

Основним заходом боротьби є використання чистого посівного матеріалу, який пройшов багатоступеневу очистку на спеціалізованому обладнанні.

Дотримання сівозміни дозволяє розірвати життєвий цикл гриба, оскільки склероції не можуть довго зберігати життєздатність, якщо в ґрунті немає відповідних господарів.

Глибока оранка ґрунту є ефективним методом, оскільки переносить склероції на глибину, з якої вони не можуть прорости на поверхню.

Боротьба з бур'янами, особливо дикими злаками на краях полів, зменшує кількість природних джерел інфекції та перешкоджає поширенню хвороби.

Проведення агротехнічних заходів, спрямованих на стимулювання дружного та швидкого цвітіння, зменшує період, протягом якого колоски залишаються відкритими для зараження.