Фомоз ріпаку

На початкових етапах розвитку хвороби на сім’ядолях та листках з’являються світло-сірі плями з вираженими чорними крапками — пікнідами, що є спороношенням гриба.

На стеблах, особливо в прикореневій зоні, утворюються глибокі некротичні плями бурого кольору, оточені темною облямівкою. Це найбільш критична форма ураження.

Згодом у місцях некрозів тканина стебла розтріскується, стає ламкою, а всередині порожнини стебла можна виявити скупчення міцелію гриба, що має сірий колір.

Зовнішні ознаки ураження часто супроводжуються передчасним пожовтінням нижніх листків та загальним пригніченням росту культури.

Навіть при незначних вітрових навантаженнях уражені рослини можуть вилягати або ламатися в місці утворення некротичних плям, що ускладнює процес збирання.

Збудником фомозу ріпаку є патогенний гриб Leptosphaeria maculans (конідіальна стадія Phoma lingam). Це небезпечний мікроорганізм, що уражує культури родини Капустяні (Brassicaceae), зокрема ріпак озимий та редьку.

Патоген має складний життєвий цикл, що дозволяє йому виживати в різних умовах. Гриб здатен поширюватися як конідіями під час дощів, так і сумкоспорами, які розносяться вітром на великі відстані.

Інфекція зберігається на пожнивних рештках, ураженому насінні та на дикорослих представниках капустяних. Це робить гриб надзвичайно стійким до несприятливих умов середовища.

За типом розвитку хвороба класифікується як суха гниль, яка вражає всі органи рослини протягом вегетаційного періоду, від сходів до дозрівання насіння.

Гриб активно проникає в судинну систему рослини, руйнуючи її тканини зсередини, що перешкоджає нормальному обміну речовин і призводить до поступового в'янення рослин.

Сприятливими умовами для розвитку фомозу є температура повітря в межах 20–25 °C та висока вологість, що супроводжується частими опадами або ранковою росою.

Загущені посіви, де спостерігається погана циркуляція повітря та накопичення вологи в приземному шарі, є осередками інтенсивного поширення інфекції.

Шкода від комах, таких як ріпаковий квіткоїд чи капустяна муха, полегшує проникнення патогена в рослину через утворені механічні пошкодження.

Порушення балансу мінерального живлення, зокрема надлишок азоту при дефіциті бору та калію, суттєво знижує природний імунітет рослин до грибкових хвороб.

Тепла і волога осінь провокує раннє зараження посівів озимого ріпаку, що знижує здатність рослин успішно перезимувати.

Фомоз є однією з найшкодочинніших хвороб, що може стати причиною загибелі значної частини врожаю на великих площах.

Найбільша небезпека полягає у випаданні сходів та ранньому відмиранні уражених рослин, що призводить до зрідження посівів і недобору врожаю.

При ураженні стебла порушується відтік поживних речовин до насіння, що негативно впливає на якість урожаю: насіння стає дрібним та втрачає олійність.

Патоген провокує передчасне розтріскування стручків, внаслідок чого значна частина врожаю осипається безпосередньо в полі під час дозрівання.

Токсини, які виробляє гриб, можуть накопичуватися в насінні, що робить кінцеву продукцію непридатною для переробки та використання в харчових цілях.

• Дотримання сівозміни, що передбачає повернення ріпаку на поле не раніше ніж через 4 роки.
• Використання виключно якісного, протруєного насіння, що відповідає стандартам чистоти.
• Систематичне знищення бур'янів родини Капустяні, які виступають резерваторами інфекції.
• Коригування системи добрив із обов'язковим додаванням мікродобрив на основі бору.
• Використання фунгіцидів під час вегетації (зокрема в фази 4–6 листків та цвітіння) згідно з регламентом застосування препаратів.