Біла гниль стебла

Первинні ознаки проявляються у вигляді мокрих плям, що поступово втрачають колір і стають світло-бурими. Невдовзі поверхня уражених ділянок стебла вкривається густим білим нальотом, що нагадує вату.

З часом всередині стебла та на його поверхні формуються характерні чорні склероції, які є головною діагностичною ознакою хвороби. Їх наявність підтверджує діагноз склеротиніозу.

Рослини, уражені в нижній частині, швидко втрачають тургор і в’януть, оскільки гриб перериває нормальний рух води та поживних речовин від кореня до верхівки.

При ураженні стебла вище рівня ґрунту в місці інфекції тканина стає ламкою. Це призводить до надлому стебла при сильних поривах вітру, що є типовим для соняшнику, ураженого цією хворобою.

У посушливі періоди білий наліт може зникати, залишаючи по собі знебарвлену, розмочалену тканину стебла, яка легко руйнується при механічному впливі.

Біла гниль стебла, або склеротиніоз, є однією з найбільш руйнівних грибкових хвороб, збудником якої є гриб Sclerotinia sclerotiorum та споріднені види. Це неспеціалізований патоген, що вражає сотні видів дводольних рослин, включаючи соняшник, ріпак, бобові та овочеві культури.

Основна біологічна особливість збудника — формування склероціїв. Це тверді чорні утворення міцелію, які можуть перебувати в ґрунті у стані спокою протягом тривалого часу, що робить хворобу вкрай живучою у сівозміні.

Інфекція поширюється через аскоспори, що переносяться вітром на великі відстані, а також через міцелій, який проростає з ґрунтових склероціїв безпосередньо в кореневу систему або нижню частину стебла.

Патоген виробляє ферменти, які розчиняють тканини рослини, перетворюючи їх на м’яку масу. Це забезпечує грибу швидке живлення та експансію всередині організму господаря.

Висока пластичність гриба дозволяє йому адаптуватися до різних агрокліматичних умов, перетворюючи боротьбу з ним на комплексне завдання для агронома протягом усього вегетаційного періоду.

Найбільш сприятливими для розвитку інфекції є умови підвищеної вологості (понад 80%) та помірна температура повітря від +15°C до +25°C. Такі умови часто складаються під час цвітіння культури.

Загущені посіви, де обмежена циркуляція повітря, створюють мікроклімат, ідеальний для проростання спор гриба та швидкого поширення міцелію між рослинами.

Накопичення інфекційного запасу в ґрунті через порушення сівозміни є критичним фактором. Часте вирощування сприятливих культур на одному полі значно підвищує ризик спалаху хвороби.

Механічні пошкодження, спричинені шкідниками або агротехнічними заходами, відкривають «ворота» для проникнення патогена в тканини рослини, що значно прискорює процес зараження.

Наявність ранньої роси або частих опадів у період змикання рядків сприяє активації склероціїв, що знаходяться у верхньому шарі ґрунту.

Шкодочинність білої гнилі полягає у суттєвому зниженні врожайності через передчасну загибель рослин. Уражені посіви часто не дозрівають повноцінно, що призводить до отримання щуплого зерна.

Полеглий стеблостій створює серйозні труднощі під час збирання, що збільшує втрати врожаю безпосередньо в полі. Також пошкоджені тканини стають чутливими до вторинних інфекцій.

Якість продукції знижується через наявність домішок склероціїв, які можуть містити мікотоксини, що робить зерно непридатним для переробки та тривалого зберігання.

Поширення хвороби через насіннєвий матеріал створює постійну загрозу, оскільки склероції легко змішуються з насінням під час збирання врожаю.

Економічні втрати також включають витрати на проведення додаткових фунгіцидних обробок, які не завжди дають 100% результат при запізнілому виявленні симптомів.

Основою захисту є правильна сівозміна, що передбачає введення культур, не уражуваних цим патогеном (наприклад, злакових), на термін 6-8 років.

Використання високоякісного, очищеного від склероціїв насіння та його обов'язкове протруювання сучасними фунгіцидами дозволяє знизити ризик первинного зараження.

• Дотримання оптимальної норми висіву для кращого провітрювання посівів.
• Знищення бур'янів, що можуть виступати проміжними господарями гриба.
• Глибока оранка для перевертання пласта ґрунту та заглиблення склероціїв.
• Фунгіцидний захист у критичні фази розвитку (бутонізація, початок цвітіння).

Селекція та впровадження стійких гібридів залишається найефективнішим стратегічним методом боротьби, який дозволяє значно зменшити залежність від хімічних засобів захисту.