Акрофіалофорозне в'янення

Первинні ознаки ураження включають поступове жовтіння нижніх листків, яке з часом переходить на всю рослину, що призводить до її висихання.

Типовим симптомом є втрата тургору, особливо в спекотні денні години, коли рослина виглядає пониклою навіть при достатній вологості ґрунту.

При діагностичному розрізі стебла спостерігається чітке побуріння провідних пучків, викликане дією токсинів гриба та руйнуванням тканин ксилеми.

Коріння уражених рослин часто виглядає потемнілим, з ознаками відмирання, що суттєво знижує поглинальну здатність всієї кореневої системи.

На фінальних стадіях хвороби рослина повністю втрачає життєздатність, засихає та передчасно відмирає, що унеможливлює формування повноцінного врожаю.

Збудником цієї хвороби є ґрунтовий гриб Acrophialophora fusispora, що належить до термотолерантних патогенів, здатних виживати в умовах високих температур.

Патоген має виражену здатність до сапротрофного живлення, що дозволяє йому тривалий час зберігатися в ґрунті, використовуючи як субстрат рослинні рештки.

Гриб уражує судинну систему рослин, проникаючи через кореневі волоски та поширюючись висхідними потоками, що спричиняє розвиток системного в'янення.

Цей вид гриба проявляє високу активність у регіонах із посушливим кліматом, де температурний режим сприяє його швидкому розмноженню та колонізації господарів.

Серед широкого спектра культур найбільш вразливим до цього патогену є нут, на якому хвороба проявляється як класичне фузаріозоподібне в'янення.

Розвиток інфекції стимулюється високими температурами ґрунту, які характерні для літнього періоду в південних регіонах вирощування бобових.

Дефіцит вологи в ґрунті послаблює природний імунітет рослин, роблячи їх більш вразливими до проникнення спор Acrophialophora fusispora.

Порушення агротехнічних норм, таких як недотримання сівозміни, призводить до накопичення інфекційного навантаження в орному шарі ґрунту.

Використання насіння, що містить спори гриба на поверхні оболонок, є одним із головних факторів поширення патогену на нові площі.

Погана аерація ґрунту внаслідок надмірного ущільнення створює сприятливі анаеробні та стресові умови для розвитку кореневих інфекцій.

Хвороба завдає значної шкоди посівам нуту, призводячи до появи плям (вогнищ) загиблих рослин на полі, що критично знижує густоту посівів.

Наслідком зараження є порушення фізіологічних процесів, що призводить до недорозвинення бобів та суттєвого зниження маси тисячі насінин.

Враховуючи високу стійкість збудника до несприятливих умов, заражені поля стають небезпечними для вирощування бобових протягом наступних років.

Економічні втрати можуть вимірюватися зменшенням загального обсягу врожаю на 30–60%, а також погіршенням посівних якостей зібраного зерна.

Боротьба з патогеном ускладнюється його здатністю виживати в глибоких шарах ґрунту, що робить хімічну обробку обмежено ефективною.

Ефективним методом захисту є впровадження науково обґрунтованої сівозміни з виключенням сприйнятливих бобових культур на 4–6 років.

Використання сортів нуту, що мають генетичну стійкість до в'янення, є найкращим інструментом зниження ризиків у виробництві.

Обов'язковим заходом є протруєння посівного матеріалу фунгіцидами широкого спектра дії для знищення зовнішньої та внутрішньої інфекції.

Агротехнічний контроль включає якісну оранку для пришвидшення мінералізації решток та зниження виживання патогену в ґрунті.

• Збалансоване живлення для зміцнення імунітету рослин.
• Боротьба з бур'янами-резерваторами інфекції.
• Дотримання строків висіву для уникнення періодів пікової активності гриба.