Акрокалімозна коренева гниль люцерни

Перші симптоми проявляються у вигляді хлорозу та в'янення верхівкових листків, що особливо помітно у спекотні періоди дня.

При візуальному огляді кореневої шийки спостерігаються темно-коричневі некрози, які з часом можуть охоплювати весь периметр стебла.

На поздовжньому розрізі кореня видно ознаки побуріння та гниття судинних пучків, що блокує надходження вологи до наземної частини.

У вологу погоду на поверхні пошкоджених тканин можуть розвиватися плодові тіла збудника, що виглядають як дрібні крапки темного кольору.

Рослини, уражені хворобою, мають пригнічений вигляд, значно відстають у рості та мають дуже слабку кореневу систему.

Збудником цієї хвороби є гриб Acrocalymma medicaginis, що спеціалізується на ураженні бобових культур, зокрема люцерни посівної.

Патоген здатен тривалий час виживати в ґрунті як сапротроф, використовуючи пожнивні рештки як субстрат для живлення та накопичення спор.

Інфекція поширюється переважно через заражену ґрунтову масу, поливну воду та використання зараженого насіння без попередньої підготовки.

Гриб проникає в кореневу систему через природні отвори або механічні пошкодження, які виникають під час обробітку ґрунту.

Розвиток грибниці всередині тканин призводить до поступового руйнування клітинних стінок та порушення обміну речовин у рослині.

Розвиток Acrocalymma medicaginis активізується за умов високої вологості ґрунту, що часто спостерігається на перезволожених ділянках.

Оптимальні температури для зараження знаходяться в межах помірних значень, що відповідає весняно-осінньому періоду вегетації люцерни.

Загущені посіви, де відсутня достатня циркуляція повітря, створюють ідеальні умови для поширення грибної інфекції.

Високий рівень кислотності ґрунту також може сприяти підвищенню активності патогенних мікроорганізмів, що послаблюють коріння люцерни.

Стресові умови, такі як перепади температур або посуха, послаблюють імунітет рослини, роблячи її вразливою до атаки гриба.

Хвороба спричинює випадіння значної кількості рослин на полі, що призводить до зрідження травостою та втрати врожайності зеленої маси.

Порушення роботи кореневої системи призводить до зниження фіксації азоту, що робить посіви менш ефективними в сівозміні.

Уражені люцерни стають вразливими до низьких зимових температур, що часто призводить до їх масової загибелі взимку.

Якість корму знижується через наявність мікотоксинів, які виробляються грибом, що негативно впливає на здоров'я худоби.

Господарство зазнає прямих збитків через необхідність скорочення термінів використання люцерни та потреби у додаткових витратах на пересівання.

Для запобігання поширенню хвороби важливо висівати стійкі до кореневих гнилей сорти люцерни та використовувати протруєне насіння.

Дотримання сівозміни з перервою у вирощуванні бобових щонайменше на 4-5 років є критично важливою умовою оздоровлення ґрунту.

Проведення агротехнічних заходів, таких як дренаж та розпушування міжрядь, допомагає поліпшити аерацію та знизити вологість ґрунту.

Контроль за чисельністю ґрунтових шкідників мінімізує кількість шляхів проникнення патогену в коріння люцерни.

• Внесення калійно-фосфорних добрив для підвищення стійкості рослин.
• Ретельне знищення пожнивних решток після завершення циклу.
• Уникнення висіву на заболочених та низинних ділянках.