Букарка

Букарка (лат. Neocoenorrhinus pauxillus) є представником родини трубкокрутів (Attelabidae), ряду твердокрилих. Це невеликий жук довжиною близько 3 мм, що має виразний металевий відблиск зеленого або синього кольору.

Тіло комахи вкрите дрібними волосками, а ротовий апарат пристосований для прогризання твердих тканин рослин. Личинки мають вигнуту форму, білий колір і розвиваються приховано.

Зимують дорослі особини у ґрунті, заглиблюючись на 10-15 см, де вони перебувають у стані спокою протягом усієї зими до настання весняного тепла.

Розвиток одного покоління триває протягом року, хоча за несприятливих умов частина популяції може залишатися в ґрунті довше.

Дорослі жуки мають здатність до перельотів, що сприяє їх швидкому розселенню по садово-городніх ділянках під час активного періоду вегетації.

Основним господарем букарки є яблуня, де жуки пошкоджують бруньки, листя та молоді зав’язі. У випадках дефіциту кормової бази шкідник атакує овочеві культури.

Букарка може завдавати шкоди таким рослинам як буряк кормовий, капуста, перець, томат, баклажан, картопля та горох, особливо якщо городи розташовані поруч із плодовим садом.

Пошкоджені бруньки часто засихають, що призводить до значного зниження врожайності яблук та інших кісточкових культур ще до початку цвітіння.

Самки відкладають яйця в черешки листків або молоді пагони, що викликає їх передчасне в'янення та відмирання, послаблюючи імунітет всієї рослини.

Масове ураження може призвести до опадання значної частини зав’язі, що суттєво впливає на обсяги збору врожаю в кінці сезону.

Активізація шкідника починається ранньою весною, коли середньодобова температура повітря сягає 10-12 градусів тепла, що збігається з початком розпускання бруньок.

Найбільшої шкоди комахи завдають у період цвітіння яблунь, активно харчуючись молодими тканинами, що найбільш насичені поживними речовинами.

Після завершення періоду відкладання яєць, який припадає на кінець весни або початок літа, жуки перебираються у ґрунт для проходження стадії окукливания.

Влітку активність імаго на поверхні значно зменшується, проте молоді особини можуть виходити на поверхню після завершення свого циклу розвитку в ґрунті.

З настанням осінніх холодів жуки остаточно заглиблюються в ґрунт для підготовки до наступного зимового сезону.

На ранніх етапах зараження можна помітити дрібні проколи на бруньках, через які витікає сік, що з часом темніє і засихає.

Пожовклі та скручені листки, що передчасно опадають, свідчать про те, що всередині черешків відкладені яйця шкідника.

Наявність на гілках пагонів, що виглядають підв'ялими або мають механічні пошкодження у вигляді кілець, вказує на діяльність самок букарки.

У періоди сильного заселення спостерігається масове скидання зав'язі, що лежить під деревами, часто зі слідами вигризання тканин.

• Пошкодження бруньок на ранніх стадіях вегетації.
• Наявність "листових трубок" та деформованого листя.
• В'янення молодих пагонів та передчасне скидання зав'язі.

Ретельна обробка ґрунту в пристовбурних колах навесні та восени дозволяє суттєво зменшити чисельність популяції, що зимує в землі.

Збір та знищення опалого листя та пошкоджених плодів є обов'язковим заходом, оскільки саме в них часто розвиваються личинки шкідника.

Використання хімічних інсектицидів рекомендується проводити до початку цвітіння, коли комахи найбільш вразливі та активні на кронах дерев.

Застосування пасток та ручний збір жуків рано вранці, коли вони менш рухливі, є ефективним методом на невеликих присадибних ділянках.

Залучення природних ворогів, зокрема хижих комах та птахів, допомагає контролювати чисельність букарки в саду природним шляхом.