Акарапіс

Акарапіс (лат. Acarapis woodi) — це мікроскопічний ендопаразитичний кліщ із родини Tarsonemidae. Доросла особина має овальне, сплощене тіло довжиною близько 0,1–0,2 мм та чотири пари ніг із присосками.

Життєвий цикл цього паразита відбувається виключно всередині дихальної системи медоносної бджоли. Самиці кліща відкладають яйця у великих трахеях комахи, де з них вилуплюються личинки, що харчуються гемолімфою господаря.

Кліщ є облігатним паразитом і не здатний існувати поза організмом бджоли протягом тривалого часу. Передача збудника між особинами відбувається при безпосередньому контакті бджіл, найчастіше в умовах зимового клубу.

Розвиток одного покоління паразита займає близько 14–21 доби залежно від температури зовнішнього середовища та стану здоров'я бджолиної сім'ї. В одній бджолі одночасно можуть паразитувати десятки особин кліща.

Визначити присутність шкідника візуально без застосування лабораторних методів неможливо через його вкрай малий розмір. Точна діагностика проводиться лише при розтині грудних трахей під мікроскопом.

Акарапіс вражає виключно медоносних бджіл (Apis mellifera). Інші види комах не є природними господарями цього паразита, що обмежує коло поширення захворювання.

Основна шкода завдається дорослим особинам: бджолам-робітницям, трутням та матці. Пошкодження відбувається всередині передньої грудної трахеї, де кліщі харчуються гемолімфою, проколюючи стінки трахейних трубочок своїми ротовими органами.

У результаті життєдіяльності шкідника відбувається закупорка дихальних шляхів, що веде до кисневого голодування комахи. Це значно скорочує тривалість життя бджіл та знижує їхню льотну активність.

Масове розмноження кліща призводить до загибелі бджолиної сім'ї, особливо в зимово-весняний період. Ослаблені сім'ї не здатні підтримувати необхідний мікроклімат у вулику та переробляти корм.

Крім прямого впливу, продукти життєдіяльності та слина кліща провокують запальні процеси в тканинах бджоли, викликаючи порушення обміну речовин та загального імунітету комах.

Найактивніше паразит розмножується в холодну пору року, коли бджоли зібрані в щільний зимовий клуб. Тепло та висока вологість всередині клубу створюють ідеальні умови для швидкого циклу розмноження.

Навесні, з початком активного льоту бджіл, спостерігається пік поширення хвороби. Старі хворі бджоли вилітають з вулика, але через слабкість не можуть повернутися, заражаючи молоді особини, з якими контактують при чищенні гнізда.

Літній період характеризується певним зниженням інтенсивності інвазії, оскільки бджоли постійно перебувають у русі та піддаються впливу сонячного світла, яке є згубним для кліща поза тілом бджоли.

Восени ризик зараження знову зростає у зв'язку з підготовкою сім'ї до зимівлі та заміною поколінь бджіл. Щільність комах у вулику збільшується, що полегшує перехід самиць кліща на молодих бджіл.

Критичним сезоном для пасіки вважається кінець зими, коли у вуликах накопичується велика кількість загиблих від акарапідозу бджіл, що стають джерелом зараження для всієї пасіки.

Однією з типових ознак є поява так званих «повзаючих» бджіл на прилітній дошці та перед вуликом у безвітряну погоду. Такі бджоли не здатні до польоту через ураження грудної мускулатури.

При зараженні крила бджіл часто набувають ненормального положення: вони розведені в боки, спрямовані вгору або перехрещені, що часто називають «різнопридатністю» або «розкриленими» крилами.

У зимовий період про зараження сім'ї може свідчити підвищене занепокоєння бджіл у вулику, що супроводжується характерним шумом, який чітко чутно навіть зовні вулика.

При проносі або ослабленні сім'ї навесні пасічник повинен звернути увагу на загальний стан льотної активності: якщо вона помітно нижча, ніж у сусідніх благополучних сімей, це привід для діагностики.

• Порушення координації рухів у бджіл.
• Неможливість зльоту при високій температурі повітря.
• Специфічна зміна кута нахилу крил.
• Високий відхід бджіл після зимівлі.

Основним методом контролю є використання спеціалізованих акарицидних препаратів, які застосовуються у вигляді фумігації (обкурювання) внутрішнього простору вулика.

Ефективні методи обробки з використанням ефірних олій (наприклад, тимолу або ментолу) та мурашиної кислоти, які впливають на кліщів у дихальних шляхах бджіл.

Важливим елементом профілактики є підтримання високої сили сімей та дотримання санітарних норм на пасіці. Сильні сім'ї мають кращий імунітет і здатні стримувати розвиток інвазії.

При виявленні акарапідозу на пасіці необхідно накласти карантин та провести дезінфекцію інвентарю. Рекомендується міняти маток на молодих, від здорових сімей, щоб оновити популяцію бджіл.

Регулярний моніторинг та своєчасна діагностика за допомогою лабораторного дослідження проб бджіл дозволяють виявити шкідника на ранніх стадіях та уникнути загибелі всієї пасіки.