Стебловий довгоносик сої

Стебловий довгоносик сої (Zygrita diva) належить до ряду твердокрилих (Coleoptera), родини довгоносиків (Curculionidae). Це невеликий жук із витягнутим тілом, вкритим дрібними волосками, що надає йому сірувато-бурого відтінку.

Дорослі особини мають характерну для представників цієї родини видовжену головотрубку. Довжина імаго становить близько 8–10 міліметрів, тому їх можна помітити при детальному обстеженні посівів у період вегетації.

Личинка шкідника — безнога, брудно-білого кольору, з добре розвиненою головою. Вона веде прихований спосіб життя, розвиваючись виключно всередині стебел рослин-господарів.

Біологічний цикл шкідника тісно пов'язаний із фенологією сої. Імаго зимують у ґрунті або рослинних рештках, стаючи активними з підвищенням весняних температур. Протягом року розвивається одна генерація.

Запліднені самки відкладають яйця в тканини стебла сої. Після відкладання яєць самка зазвичай перегризає стебло вище місця кладки, що спричиняє в'янення верхівки рослини.

Основним кормовим об'єктом для Zygrita diva є соя культурна (Glycine max). Шкідник найпоширеніший у південних регіонах, де активно заселяє посіви цієї бобової культури.

Окрім сої, довгоносик може пошкоджувати деякі дикорослі бобові, які виступають резерваторами шкідника в міжсезоння. Проте найбільшої шкоди він завдає саме промисловим насадженням.

Навала довгоносика призводить до зниження продуктивності посівів, оскільки ушкоджені стебла втрачають міцність, що погіршує транспортування поживних речовин до плодів.

В інтенсивному землеробстві пошкодження головного стебла личинками послаблює рослину, відкриваючи шлях для проникнення вторинних грибкових інфекцій.

Опосередкована шкода полягає у пригніченні процесів фотосинтезу та росту, що зрештою призводить до значного зниження маси тисячі насінин та загального врожаю.

Найпершою ознакою ураження є передчасне в'янення верхівок рослин сої. Це наслідок того, що самка «підпилює» стебло після того, як відкладе яйця.

Під час розрізання стебла можна помітити характерні ходи, пророблені личинками. У цих ходах часто залишаються екскременти шкідника, що нагадують дрібну коричневу тирсу.

Стебла в місцях розвитку личинок часто деформуються, роздуваються або вигинаються. Усередині можна знайти саму личинку або заглиблення, підготовлене для заляльковування.

На пізніших етапах зараження рослини передчасно жовтіють і всихають. Поле набуває плямистого вигляду, де уражені ділянки чітко вирізняються за висотою та кольором.

Масове розмноження шкідника призводить до вилягання сої перед збиранням. Ослаблені стебла не витримують вітру, що ускладнює роботу комбайнів та збільшує втрати зерна.

Агротехнічні заходи є основою контролю чисельності Zygrita diva. Головним методом є глибока зяблева оранка ґрунту, яка дозволяє знищити зимуючих комах.

Дотримання сівозміни допомагає розірвати цикл розвитку шкідника. Повернення сої на те саме поле рекомендується не раніше ніж через 3–4 роки, що обмежує кормову базу.

Необхідно вчасно знищувати бур'яни, особливо представників родини бобових, на яких шкідник може жити до появи сходів основної культури.

Хімічний захист передбачає використання системних інсектицидів у період виходу жуків із зимувальних місць, спираючись на дані феромонного моніторингу.

• Використання ранньостиглих та стійких сортів сої.
• Своєчасне збирання врожаю для обмеження розмноження шкідника.
• Моніторинг посівів за допомогою пасток для комах.
• Використання біологічних засобів боротьби на основі ентомопатогенних грибів.