Терсилохус темний

Терсилохус темний (лат. Tersilochus obscurator) належить до ряду Перетинчастокрилі, родини Іхневмоніди. Це невеликий за розміром наїздник, який відіграє специфічну роль в агроценозах, взаємодіючи з личинками прихованохоботників.

Зовні це комаха темного кольору з тонким тілом. Завдяки невеликим розмірам, виявлення імаго на полі потребує спеціальних методів обліку, таких як використання ентомологічного сачка або жовтих пасток.

Біологія виду передбачає тісний зв'язок із господарем. Самка наїздника володіє спеціальним яйцекладом, який дозволяє їй вводити яйця всередину тіла личинок шкідників, що розвиваються у тканинах рослин.

Розвиток терсилохуса як паразитоїда має велике значення для природного зниження чисельності шкідників, тому його часто відносять до корисної ентомофауни, попри складні відносини з культурними рослинами.

Дослідження цього виду важливо для інтегрованих систем захисту рослин, де ставиться мета максимально зберегти корисні організми та зменшити пестицидне навантаження на ґрунт.

Головним об'єктом, на якому паразитує терсилохус темний, є личинки ріпакового прихованохоботника. Відтак, наїздник безпосередньо впливає на чисельність цього небезпечного фітофага.

Пошкодження культур відбувається опосередковано. Хоча сам терсилохус не їсть рослини, його присутність свідчить про активність прихованохоботника, личинки якого виїдають ходи в стеблах та квітконіжках ріпаку.

Вплив на врожайність ріпаку є комплексним: шкідники пошкоджують тканини рослин, а наїздники намагаються обмежити їхню чисельність, паразитуючи на личинках.

У випадках, коли популяція прихованохоботника занадто висока, природних ресурсів терсилохуса може бути недостатньо для порятунку посівів, що вимагає втручання агронома.

Пошкоджені личинками прихованохоботника стебла стають крихкими, схильними до гниття та переломів, що суттєво знижує насіннєву продуктивність ріпаку.

Виліт імаго терсилохуса темного припадає на ранню весну, що синхронізовано з виходом із зимівлі та активністю ріпакового прихованохоботника на полях.

Найбільша активність дорослих особин спостерігається у фазі бутонізації та початку цвітіння озимого ріпаку, коли личинки фітофага найбільш доступні для зараження.

Життєвий цикл завершується одним поколінням на рік. Після закінчення розвитку личинки наїздника залишають господаря і заляльковуються у ґрунті, де й залишаються до наступної весни.

Погодні умови весни, зокрема вологість та температура ґрунту, визначають успішність виходу наїздника та ефективність пошуку ним господарів.

Влітку, після завершення циклу, комахи переходять у стан спокою (діапаузи), тому в другу половину літа їхня активність на посівах не фіксується.

Система захисту базується на моніторингу. Використання жовтих чашок-пасток дозволяє вчасно виявити початок міграції прихованохоботника та визначити доцільність обробок.

Агротехнічні заходи включають просторову ізоляцію посівів від минулорічних полів ріпаку, що ускладнює шкідникам пошук кормової бази.

Необхідно уникати необґрунтованого застосування інсектицидів широкого спектру дії, оскільки вони масово знищують природних ворогів, до яких належить терсилохус.

Вибір препаратів має бути спрямований на збереження корисної ентомофауни: перевага надається селективним інсектицидам, що діють на цільовий об'єкт.

Своєчасна боротьба з бур'янами родини хрестоцвітих також допомагає зменшити резервації шкідників, на яких розвивається прихованохоботник.