Казарка

Казарка (Tatianaerhynchites aequatus) — це жук із родини трубкокрутів (Attelabidae), що є небезпечним шкідником кісточкових та зерняткових культур. Доросла особина має розмір 4–6 мм та яскравий пурпурно-червоний металевий блиск.

Голова комахи витягнута в довгу головотрубку, що характерно для родини довгоносиків. Тіло вкрите рідкими сірими волосками, які помітні при детальному розгляді.

Личинка казарки безнога, білуватого кольору з коричневою головкою. Вона веде прихований спосіб життя, розвиваючись всередині плодів, де живиться їхніми тканинами.

Лялечка має вільні кінцівки, забарвлена у жовтуватий колір. Процес перетворення на лялечку відбувається у ґрунті, де комаха проходить останню стадію розвитку перед виходом на поверхню.

Імаго дуже рухливі, мають здатність до польоту, що дозволяє їм швидко заселяти нові ділянки саду. У разі небезпеки жуки падають на землю і завмирають, стаючи невидимими.

Шкоду завдають як дорослі жуки, так і личинки. Казарка найчастіше вражає яблуні, груші, сливи, вишні та абрикоси, знижуючи врожайність та якість плодів.

Навесні жуки вигризають отвори в бруньках, що призводить до їх засихання. Пошкоджені бруньки не розпускаються, що критично впливає на формування майбутнього врожаю.

Найбільша шкода завдається в період утворення зав'язі. Самки проколюють плоди для відкладання яєць і підгризають плодоніжки, через що плоди передчасно опадають.

Личинки, що вилуплюються всередині плоду, виїдають м'якоть, перетворюючи її на гнилу масу. Це робить навіть вцілілі плоди непридатними для вживання та тривалого зберігання.

У роки масового розмноження шкідника казарка може пошкодити більшу частину врожаю, що призводить до значних збитків у промислових та приватних садах.

Вихід жуків з місць зимівлі (ґрунту) починається навесні, коли температура повітря досягає +8...+10 градусів, що збігається з фазою набрякання бруньок.

Активне живлення імаго відбувається під час бутонізації та цвітіння дерев. Це період найбільшої активності шкідника, коли він найбільш доступний для боротьби.

Відкладання яєць припадає на кінець весни та початок літа, коли молоді плоди досягають достатніх розмірів для розвитку личинок.

Личинки живляться всередині плодів протягом близько одного місяця. Після виходу з плодів вони зариваються в ґрунт на глибину 10–15 см для подальшого заляльковування.

Зимують переважно жуки в ґрунті або під шаром опалого листя. Деякі особини можуть залишатися в ґрунті до наступного вегетаційного сезону, завершуючи свій розвиток через рік.

Первинні ознаки зараження включають появу дрібних отворів на бруньках та квітах, які з часом буріють та засихають, не даючи зав'язі.

Масове опадання дрібних плодів у червні є типовим сигналом присутності казарки. На поверхні таких плодів видно сліди проколів та потемніння шкірки.

Всередині опалого плоду можна легко виявити личинку. У місці пошкодження м'якоть плоду стає м'якою, темною і починає передчасно гнити.

Пошкоджені плодоніжки часто виглядають підгризеними, через що плоди втрачають зв'язок з гілкою та швидко в'януть на землі.

• Бурі плями на зав'язях.
• Передчасний листопад та опадання плодів.
• Характерні отвори в нирках на початку сезону.

Основним агротехнічним заходом є постійний збір та утилізація падалиці, що не дозволяє личинкам завершити цикл розвитку в ґрунті.

Розпушування ґрунту в пристовбурних колах навесні та восени значно скорочує чисельність популяції, знищуючи зимуючих комах та лялечок.

Метод механічного струшування жуків рано вранці на підстилку дозволяє суттєво зменшити кількість шкідників без використання хімікатів у невеликих садах.

Застосування інсектицидів доцільне у фазах «зеленого конуса» та відразу після цвітіння, коли шкідник найбільш активний і відкрито живиться.

Захист саду також включає висаджування рослин, що приваблюють корисних комах-ентомофагів, які природним шляхом обмежують розмноження казарки.