Букарка

Букарка (Tatianaerhynchites aequatus) належить до ряду твердокрилих (Coleoptera) та родини букаркоподібних (Rhynchitidae). Це невеличкий жук, довжина тіла якого становить 2,5–3,5 мм.

Забарвлення комахи змінюється від мідно-червоного до золотисто-пурпурового відтінку, що надає йому характерного металевого блиску. Тіло вкрите рідкими, короткими і світлими волосками.

Голова жука витягнута у довгу трубку — рострум, який закінчується міцним жувальним апаратом. Личинка букарки має вигнуте, біле або кремове тіло, безнога, з коричневою головою, досягає 4–5 мм у довжину.

Зимують дорослі жуки в ґрунті на глибині до 15 см, рідше — у підстилці під опалим листям або в тріщинах кори дерев. Навесні вони виходять на поверхню при прогріванні ґрунту до 8–10 градусів.

Розвиток комахи проходить з повним перетворенням. Після спарювання самка відкладає яйця в тканини плодів або молодих пагонів, прогризаючи в них глибокі канали.

Основним об'єктом живлення букарки є плодові культури, переважно насіннєві та кісточкові породи. Особливу небезпеку шкідник становить для яблуні, груші, сливи, вишні, черешні та горобини.

На початку сезону жуки живляться бруньками, вигризаючи в них глибокі отвори, що призводить до пошкодження зачатків листя та квіток. Це значно послаблює дерево на самому початку вегетації.

Після розпускання бруньок комахи переходять на живлення молодим листям та черешками. На листі з'являються численні дрібні дірочки та некротичні плями.

Найбільша шкода завдається в період формування плодів, коли самки відкладають яйця безпосередньо в зав'язь, що розвивається. У місцях проколів тканини плода починають відмирати.

Личинки, що розвиваються всередині плоду, викликають його передчасне опадання, що може призвести до втрати до 50% врожаю при високій чисельності шкідника.

Вихід жуків з місць зимівлі відбувається в період розпускання плодових бруньок, що зазвичай збігається з початком цвітіння насіннєвих культур.

Масовий літ та інтенсивне живлення спостерігаються у фазі «зеленого конуса» і тривають до формування зав'язі розміром з лісовий горіх.

Жуки активні переважно в сонячні дні; у похмуру або дощову погоду вони малорухливі і ховаються в пазухах листя або в тріщинах кори.

Процес відкладання яєць розтягнутий у часі і залежить від температурного режиму. Інтенсивне відкладання яєць припадає на кінець травня і початок червня.

Личинки закінчують свій розвиток всередині плодів, що впали на землю, до середини літа, після чого йдуть у ґрунт для заляльковування та зимівлі.

Першою ознакою появи букарки є «плачучі» бруньки навесні, з яких виділяються краплі камеді або соку після пошкодження жуками.

На листі помітні численні дрібні отвори, краї яких з часом можуть засихати і випадати, роблячи листову пластину схожою на решето.

На молодій зав'язі видно темні точки (місця проколів), навколо яких тканина починає буріти та деформуватися.

Масове осипання зав'язі в червні, при детальному огляді якої можна виявити ходи личинок та їх самих, є критичною ознакою зараження.

• Почорніння та засихання молодих пагонів.
• Наявність камедетечі на плодах та гілках.
• Передчасне пожовтіння та опадання зав'язі.
• Присутність жуків при струшуванні гілок на світлу підстилку.

Агротехнічні заходи включають глибоке перекопування пристовбурних кіл восени та навесні, що сприяє знищенню лялечок та личинок, які зимують у ґрунті.

Важливим заходом є регулярне збирання та знищення падалиці, в якій розвиваються личинки букарки, щоб запобігти їх відходу в ґрунт.

У ранкові години, поки жуки малоактивні і перебувають у стані заціпеніння, рекомендується проводити їх струшування на підстилку з подальшим знищенням.

Хімічний захист передбачає застосування інсектицидів системної та контактної дії у період «зеленого конуса» та одразу після закінчення цвітіння дерев.

Для моніторингу чисельності та зниження популяції шкідника ефективним є використання клейових ловчих поясів на штамбах дерев у весняний період.