Спікодіаптомус

Спікодіаптомус (лат. Spicodiaptomus) — це рід веслоногих ракоподібних (Copepoda) з родини Diaptomidae. На відміну від комах, цей організм є водним мешканцем, який створює проблеми у специфічних агроекосистемах.

Зовні цей мікроскопічний рачок має характерне для каланоїд витягнуте тіло, довгі антени та розвинені плавальні ніжки. Для їх ідентифікації в польових умовах необхідне використання мікроскопічного обладнання.

Вони ведуть переважно планктонний спосіб життя у товщі води. Їх наявність в агроценозах найчастіше пов’язана із заливними полями, де створюються сприятливі умови для розмноження.

Систематично ці організми належать до ряду Calanoida. Вони є важливою ланкою водних харчових ланцюгів, але при надмірному розмноженні починають негативно впливати на розвиток молодих сходів рису.

Їхній життєвий цикл включає кілька стадій наупліусів і копеподитів. Швидкий метаморфоз дозволяє популяції стрімко збільшувати чисельність при підвищенні температури води на рисових чеках.

Основним об’єктом, що пошкоджується спікодіаптомусом, є рис (Oryza sativa), особливо на початкових етапах вегетації в період затоплення чеків.

Шкідник не живиться тканинами рослин безпосередньо, проте він активно пошкоджує кореневу систему та ніжні проростки, конкуруючи за поживні речовини та механічно впливаючи на тканини.

Найбільшої шкоди зафіксовано в період проростання насіння та формування первинних коренів. Пошкоджені проростки часто гинуть, що призводить до зрідженості посівів.

Масове скупчення рачків у прикореневій зоні сприяє створенню умов для розвитку патогенної мікрофлори. Мікротравми, що наносяться рачками, стають воротами для інфекцій.

Шкода проявляється локально, але при високій щільності популяції може охоплювати значні площі чека, що призводить до суттєвого зниження врожайності культури.

Поява та активна фаза розмноження спікодіаптомуса припадають на весняно-літній період, що збігається із затопленням рисових полів.

Оптимальні умови для життєдіяльності виду включають стоячу або слабопроточну воду з температурою від 20 до 28 градусів Цельсія.

Максимальна активність спостерігається у перші 2–4 тижні після посіву рису, поки біомаса молодих рослин залишається невеликою та вразливою.

Після осушення чеків або зміни водного режиму популяція різко скорочується, проте цисти (спочиваючі яйця) здатні переживати несприятливі умови у ґрунті.

Отже, основний ризик зараження пов'язаний із початковим етапом вегетації, коли гідрологічний режим максимально сприяє розвитку водних мікроорганізмів.

Ознакою зараження посівів є пожовтіння та в'янення молодих сходів, які при огляді виглядають механічно пошкодженими.

Спостерігається уповільнення темпів росту проростків порівняно з контрольними ділянками, де щільність ракоподібних низька.

• Поява каламутної води в зоні проростків при високій концентрації планктону.
• Пошкодження шкірки проростків біля основи стебла.
• Локальні «лисини» у посівах, де сходи загинули на ранніх стадіях.
• Наявність самих організмів у пробах води з залитого чека.

Якщо при огляді кореневої системи видно сліди «об’їдання» тканин, необхідно провести кількісний аналіз щільності рачків у воді.

Присутність великої кількості екзувіїв (скинутих панцирів) у приповерхневому шарі води також є ознакою високої щільності популяції.

Агротехнічні методи боротьби включають правильне управління водним режимом: короткочасний скид води або її зміна часто переривають цикл розвитку ракоподібних.

Використання сертифікованих хімічних препаратів (інсектицидів-акарицидів), дозволених до застосування на рисі, дозволяє ефективно знизити чисельність популяції.

Важливим прийомом є внесення добрив, які стимулюють швидкий ріст рису, роблячи рослини менш вразливими до впливу шкідників.

Застосування біологічних засобів контролю, спрямованих на регуляцію чисельності водних ракоподібних, також показує високу перспективність.

Ретельна підготовка ґрунту перед затопленням, включаючи якісну оранку, сприяє знищенню спочиваючих стадій шкідника, що знаходяться у верхньому шарі ґрунту.