Златка смугаста

Златка смугаста (Sphenoptera lineata) — жук родини златок (Buprestidae), що є одним з найнебезпечніших шкідників соняшника в степових зонах. Доросла особина має довжину тіла від 8 до 12 мм і характерний бронзово-чорний металевий блиск.

Тіло жука витягнуте, вкрите твердим хітиновим панциром з добре вираженою поздовжньою штриховкою на надкрилах. Така будова допомагає комасі витримувати високі температури повітря влітку.

Личинка златки має безногу форму, білий колір та булавоподібне потовщення в передній частині. Вона веде внутрішній спосіб життя, що робить її практично невразливою для контактних інсектицидів.

Яйця відкладаються самками безпосередньо в ґрунт біля кореневої шийки або на поверхню нижньої частини стебла соняшника. Після відродження личинка негайно вгризається в тканини рослини.

Зимують шкідники здебільшого у фазі личинки останнього віку всередині перезимувалих стебел соняшника, що забезпечує стабільність їхньої популяції з року в рік.

Шкоду завдають личинки, які прогризають ходи всередині стебла соняшника, поїдаючи серцевину. Це призводить до порушення доставки води та мінеральних речовин від кореня до листків і кошика.

Найбільше страждає соняшник, проте златка також може пошкоджувати інші культурні та дикорослі рослини родини айстрових, які ростуть поряд з посівними площами.

В результаті життєдіяльності личинок стебло стає порожнім всередині та крихким. Під час вітру або сильних опадів пошкоджені рослини масово вилягають або ламаються біля основи.

Порушення провідної системи призводить до швидкого в'янення рослин, недорозвиненості кошиків, а також до значного зниження олійності насіння та його загальної маси при збиранні.

У випадках сильного зараження спостерігається зрідженість посівів, що суттєво знижує врожайність та ускладнює технологічний процес збирання врожаю комбайнами.

Виліт дорослих жуків починається наприкінці весни, коли температура ґрунту та повітря стає оптимальною для їхньої активності. Вони віддають перевагу спекотній погоді.

Протягом вегетаційного періоду розвивається одне покоління. Однак через розтягнутий період виходу жуків з місць зимівлі, шкідник може атакувати поля протягом тривалого часу.

Самки дуже плідні та активні вдень. Після спарювання вони починають процес відкладання яєць, який триває протягом усього літа, що створює постійну загрозу для молодих посівів соняшника.

Розвиток личинки триває кілька місяців. Вони інтенсивно живляться, збільшуючись у розмірах, і до осені завершують свій розвиток, готуючись до періоду спокою в зимові місяці.

Осінь є періодом завершення розвитку личинок, після чого вони перетворюються на лялечок, а потім на молодих жуків, які залишаються зимувати в рослинних рештках до наступного сезону.

Зовнішнім проявом ураження є передчасне в'янення рослин, що часто помилково приймають за ознаку дефіциту вологи. Проте рослина не відновлює тургор навіть після поливу або дощу.

При ретельному огляді в прикореневій зоні можна знайти вхідні отвори, які робить личинка при проникненні в стебло. Ці отвори часто оточені невеликими ділянками некротизованої тканини.

Якщо перевірити цілісність стебла, воно може здаватися дуже ламким. У місцях пошкоджень стінки стебла часто мають нехарактерний вигин або легку деформацію.

Внутрішня частина стебла, уражена златкою, містить характерні звивисті канали. Вони забиті буровою мукою — продуктами життєдіяльності личинки, які виглядають як дрібні тирсові рештки.

• передчасне пожовтіння нижніх листків;
• ламкість стебла при найменшому фізичному впливі;
• наявність вихідних отворів у стеблі;
• затримка в розвитку генеративних органів.

Найефективніший захід — просторова ізоляція посівів соняшника. Дотримання сівозміни з інтервалом не менше 5-7 років суттєво зменшує чисельність шкідника на полі.

Важливим агротехнічним прийомом є якісне післяжнивне обробіток ґрунту. Глибока оранка допомагає знищити значну частину личинок, що зимують у стерні та кореневих залишках.

Знищення бур'янів родини айстрових (осот, нетреба) на краях полів позбавляє златки додаткових місць розмноження, що знижує загальний тиск шкідника на основну культуру.

Хімічний захист передбачає обприскування посівів інсектицидами в період масового літа дорослих жуків, до того як вони почнуть відкладати яйця на рослини.

Використання стійких гібридів із товстими та міцними стінками стебла робить рослини менш привабливими для заселення та знижує можливість їх механічного пошкодження личинками.