Люцерновий бульбочковий довгоносик

Люцерновий бульбочковий довгоносик (Sitona humeralis) — це небезпечний шкідник, що належить до родини Curculionidae (довгоносики). Дорослий жук має довжину 3,5–4,5 мм та характерну коротку голову з подовженою трубкою.

Тіло комахи забарвлене в бурі або коричневі тони, поверхня вкрита лусочками, що утворюють специфічний візерунок на надкрилах. Передньоспинка має виразні смуги.

Личинки, що розвиваються в ґрунті, білуваті, вигнуті, безногі, з темною головою. Саме вони завдають основної шкоди рослині, приховуючись у прикореневій зоні.

Імаго здатні до активного перельоту, що сприяє швидкому розселенню виду по всій площі посівів у весняний період після перезимівлі.

Цей вид спеціалізується на бобових культурах, найбільшої шкоди завдаючи саме посівам багаторічних та однорічних кормових трав, зокрема люцерні.

Шкодочинність довгоносика проявляється на двох етапах життя: дорослі особини об’їдають листя, тоді як личинки нищать кореневу систему.

Дорослі жуки виїдають краї листків, утворюючи півкруглі вирізи. Це знижує площу фотосинтезуючої поверхні, що послаблює рослину на початкових етапах розвитку.

Найнебезпечнішими є личинки, які живляться бульбочками на коренях. Це перериває процес фіксації азоту з повітря, що критично для нормального живлення бобових.

Результатом пошкодження кореневої системи є різке зниження врожаю зеленої маси та насіння, а також зменшення загальної життєздатності посівів.

Найбільші збитки спостерігаються у посівах першого року життя, де пошкодження коренів призводить до розрідження посівів та появи «лисин» на полі.

Вихід імаго з місць зимівлі починається рано навесні, коли ґрунт прогрівається до 8–10°C. Початок живлення збігається з фазою проростання бобових.

Після періоду інтенсивного харчування жуки приступають до розмноження. Самки відкладають яйця в ґрунт або на нижню частину стебел.

Личинки, що відроджуються, відразу заглиблюються в ґрунт до коріння. Цей процес триває близько 30–50 днів залежно від вологості та температури середовища.

Лялькування відбувається безпосередньо в ґрунті в спеціальних земляних колисочках, після чого виходять жуки нового покоління.

У другій половині літа нове покоління жуків продовжує живлення, після чого вони переміщуються в місця зимівлі під залишки рослин або у верхній шар ґрунту.

Основною ознакою зараження є характерне «фігурне» об'їдання країв листків, яке добре помітно під час візуального огляду молодих посівів люцерни.

Уповільнений ріст рослин та їх хлоротичний вигляд (жовтизна) часто свідчать про те, що личинки вже знищили значну частину бульбочок на коренях.

При розкопці ґрунту біля коріння можна виявити відсутність бульбочок та безпосередньо самих личинок шкідника, які часто мають світле забарвлення.

Затримка у розвитку порівняно з сусідніми ділянками, що не мають ознак ушкодження, вказує на високу чисельність шкідника на полі.

• Характерні півкруглі виїмки на листках.
• Пожовтіння листя та пригнічення росту.
• Відсутність азотфіксуючих бульбочок на коренях.
• Масове скупчення жуків на краях листя у теплу погоду.

Агротехнічний контроль включає оптимальні терміни сівби, які дозволяють рослинам сформувати потужну кореневу систему до початку масового виходу шкідника.

Глибока зяблева оранка дозволяє знищити значну частину популяції, що готується до зими, значно знижуючи чисельність шкідників навесні наступного року.

Хімічний захист передбачає використання інсектицидів під час періоду масового розмноження жуків, якщо їх кількість перевищує економічний поріг шкідливості.

Застосування підживлення добривами, що стимулюють розвиток коренів, дозволяє рослинам частково компенсувати втрати, спричинені живленням личинок.

Використання біологічних препаратів, що містять штами ентомопатогенних грибів, є ефективним та безпечним способом контролю популяції в умовах органічного землеробства.