Щетинистий бульбочковий довгоносик

Щетинистий бульбочковий довгоносик (Sitona crinitus) — небезпечний шкідник зернобобових культур, що належить до родини довгоносиків (Curculionidae). Імаго має невеликі розміри тіла від 3 до 4,5 мм.

Колір жука варіюється від сірого до бурого, поверхня тіла вкрита густими лусочками та щетинками, які допомагають йому маскуватися у ґрунті. Головотрубок короткий, що є типовою ознакою для представників роду Sitona.

Личинка довгоносика виглядає як біла, дещо вигнута безнога гусениця з добре розвиненим ротовим апаратом. Вона мешкає виключно у ґрунті, де знаходить сприятливі умови для живлення тканинами коренів та бульбочками.

Цикл розвитку комахи включає стадії яйця, личинки, лялечки та імаго. Зимують зазвичай дорослі особини у ґрунті або під залишками рослин, звідки виходять на поверхню за стабільного весняного потепління.

Процес розмноження починається навесні. Самки відкладають яйця на ґрунт або безпосередньо біля основи стебел кормових рослин, після чого з яєць виходять личинки, які заглиблюються в ґрунт до коріння.

Цей шкідник завдає значної шкоди гороху, виці, сочевиці, нуту та люцерні. Пошкодження відбувається як дорослими особинами, так і личинками, що зумовлює складність захисту врожаю.

Дорослі жуки поїдають листя бобових культур, обгризаючи його краї. Таке пошкодження знижує площу фотосинтезуючої поверхні, що при великій чисельності шкідника призводить до повної загибелі молодих рослин.

Найбільша шкода завдається личинками, які в процесі свого розвитку поїдають бульбочки на коренях. Це позбавляє рослину азотного живлення, яке вона отримує завдяки симбіозу з азотфіксуючими бактеріями.

Зниження азотної фіксації негативно позначається на всьому циклі росту культури. Пошкоджені рослини стають менш стійкими до посухи, хвороб та інших стресових факторів довкілля.

На полях із високою чисельністю шкідника втрати врожаю можуть сягати 20–30% і більше. Особливо небезпечним є період появи сходів, коли навіть незначне пошкодження стає фатальним для посівів.

Типовою ознакою присутності шкідника на ранніх етапах розвитку культури є фігурне об’їдання країв листків. Листя виглядає так, ніби його хтось систематично обгризав вздовж країв.

При візуальному огляді коріння уражених рослин спостерігається відсутність або сильне пошкодження бульбочок. Самі корені можуть виглядати виснаженими, а рослини — пригніченими та хлоротичними.

Наявність дорослих жуків на поверхні ґрунту в сонячні дні є чітким сигналом до проведення захисних заходів. Жуки при небезпеці миттєво падають з листя на землю, де їх важко помітити через захисне забарвлення.

Про присутність шкідника свідчить також загальне зниження темпів росту посівів на окремих ділянках поля. Зазвичай такі вогнища з часом розширюються, якщо вчасно не вжити заходів із дезінсекції.

В період дозрівання ознакою затяжного зараження є нерівномірний розвиток бобів та передчасне висихання стебел, що пов'язане з порушенням живлення рослини через пошкоджену кореневу систему.

Одним із найважливіших методів боротьби є просторова ізоляція нових посівів бобових від полів, де ці культури вирощувалися у попередні роки. Це запобігає масовому перельоту жуків із місць зимівлі.

Обробіток ґрунту, зокрема глибока зяблева оранка, значно знижує популяцію зимуючих комах. Це руйнує місця їхнього скупчення та обмежує весняну чисельність шкідника.

Використання якісного насіння та його передпосівна обробка інсектицидними протруйниками є найбільш ефективним способом захисту проростків від раннього заселення жуками.

В період активного живлення шкідника на сходах проводять моніторинг чисельності. При перевищенні порогу шкодочинності рекомендовано застосування інсектицидів фосфорорганічної чи піретроїдної груп.

• Дотримання сівозміни як основи агротехнічного захисту.
• Сівба в оптимально ранні терміни для швидкого формування потужної кореневої системи.
• Контроль забур'яненості, оскільки бур'яни можуть слугувати додатковим кормом для жуків.